Гарника Степана теж завжди тягнуло в напрямку «Овочевого». У дитинстві мама часто його сюди водила і купувала біле холодне морозиво, або такі ж смачні кольорові льодяники. А одного разу вона відмовилася це зробити. Сказала, що немає грошей. Маленький Степанко не хотів зрозуміти цього, йшов за мамою і голосно на пів Тернополя плакав. А тут ще й як на зло сандалик на лівій нозі розірвався, хлопчик узяв його за пасок у руку, і розмахуючи порваним сандаликом, босоніж ішов за мамою і ревів «хочу морозива!». Згодом хлопцеві стало соромно за цей вчинок. Щоразу, коли він згадував про свою покійну маму, на голову спадала чомусь саме ця прикра історія.
А у Вадима Каратаєва все було значно простіше. Він шанобливо ставився до «Овочевого» тільки тому, що в цьому магазині йому з дванадцяти років продавали цигарки і з чотирнадцяти – пиво, вино та горілку.
Зараз вони усі троє зайшли у свій улюблений магазин. Магазин їхнього дитинства. Вадиму було байдуже що пити. Лесик більше надавав перевагу «чернігівському», а Гарник належав до числа тих людей, які готові вживати що завгодно, але головне, щоб місцевого розливу. Тож усі мусіли слідувати за лідером. Тому й зупинились на «микулинецькому».
У компанії друзів страх Лесика трішки притупився, у подумках він менше згадував про Сєдакова. Натомість в голові постійно крутилася спокуслива пропозиція, яку сьогодні подали товариші. Після випитого пива у хлопця трапився ще більший приплив хоробрості. Проте, коли біля 23-ої школи обоє друзів почергово потисли йому руку на прощання, страх знову повернувся до Лесика. Треновані м’язи на ногах так і тремтіли в очікуванні, коли зверху поступить команда втікати.
«А що коли біля будинку його зустріне кредитор?» – раптом виникло у недостатньо охмелілій голові хлопця.
Зазвичай, крутячи своїми мізками, Лесик так і нічого путнього вигадати не міг, але цього разу, як це не дивно, він все ж таки знайшов вихід із ситуації. Вказуючи рукою за пояс Гарника, він попросив:
– Послухай, Степане! А чи не міг би ти мені позичити своє заспокійливе для Сєдакова?
– Гадаєш воно тобі допоможе? – на устах Каратаєва заграла іронічна посмішка… – Борг все одно потрібно віддати.
– Це зрозуміло. Але ж треба якось приструнити Сєдакова, бо поки назбираю необхідну суму, то він з мене кишки випустить.