Гарник був впевнений у тому, що Лесик стане третім у тій «золотій справі», яку він задумав. Був впевнений у цьому майже на сто відсотків, однак аж ніяк не сподівався, що товариш, взявши на роздуми два дні, уже через три години зателефонує і погодиться на його пропозицію.
День добігав до свого завершення. Зустрічатися сьогодні уже не було сенсу. Гарник запропонував розмову відкласти на завтра. Тим паче, що усі деталі плану у нього іще не були готові. Він розраховував відшліфувати найдрібніші моменти за той час поки Лесик буде думати. А оскільки товариш уже прийняв таке потрібне рішення, тоді за сьогоднішню ніч потрібно буде продумати усі найменші нюанси свого плану ідеального пограбування, щоб завтра його представити перед товаришами.
Однак Лесик почав дивувати:
– Я завтра не можу. Давай сьогодні.
Гарник запідозрив щось неладне, але погодився – сьогодні так сьогодні. Забили стрілку біля «Овочевого». Степан зателефонував до Каратаєва, попросив щоб той теж підкотився. А потім Гарник прихопив з собою деякі свої заготовки – записи та креслення, що стосувалися майбутнього пограбування, і рушив на місце зустрічі.
Цікаво, що першим на здибанку прийшов той, кого запросили останнім. Каратаєв стояв біля сходів магазину і травив свої легені цигаркою. Гарник був другим.
– Щось підозріло швидко зламався наш Лесик. – Вадим хитрувато примружив свої очі, звертаючись до ініціатора майбутнього пограбування. – Напевно не допомогла йому твоя стрілялка у розмові з Сєдаковим.
– Напевно. – Гарник знизав плечима. Він хотів іще кілька слів додати, але у цю мить з-за рогу будинку з’явилася постать Лесика.
Власне, поява компаньйона не мала б бути перешкодою для продовження розмови, але помітивши розбите обличчя у товариша, обоє враз замовкли, використовуючи мовчанку для того, щоб оцінити серйозність його ушкоджень.
– Чого витріщилися? – першим озвався Лесик, який цього вечора був ображеним на весь світ. – Не впізнаєте, чи що?
– Авжеж, загримувався як у театрі. – зіронізував Каратаєв.
– Я так розумію, що це Сєдаков навів таку красу на твоєму обличчі? – співчутливо допитувався Гарник.
– А яка вам різниця? Давайте краще перейдемо до суті справи.
– О, друже! – повільно протягнув Каратаєв. – Так ти не тільки загримувався, а ще й сьогодні до стоматолога ходив?