Ганс і Гретель робили майже всю роботу по дому і у дворі. У теплу пору року діти день у день збирали торф, ліпили з нього цеглинки і ховали на зиму для опалення. В інший час, коли не було домашніх справ, Ганс запрягав коней, що тягли буксир, і їхав по каналах, таким чином заробляючи кілька стіверсів[9] в день, а Гретель пасла гусей для сусідніх фермерів.
Ганс майстерно володів різьбленням по дереву, і разом з Гретель вони добре справлялися з роботою в саду. Гретель вміла співати, шити і бігати на високих саморобних ходулях краще будь-якої дівчини в околиці. Вона легко могла вивчити народну пісню за п'ять хвилин і знайти, відповідно до пори, будь-яку траву або квітку; але вона до смерті боялася книг, і часто від одного лише виду класної дошки в старій школі на її очі наверталися сльози. Ганс, навпаки, був повільний, але старанній. Чим важче було завдання, чи то в школі, чи то вдома, тим більше воно йому подобалася. Після уроків хлопчаки часто глумилися над його латаним одягом і не за розміром короткими шкіряними штанами, але майже в кожному класі змушені були поступатися йому почесним місцем. Незабаром після цього він став єдиним учнем, хто хоч раз не ставав в «жахливий кут», де висіла страхітлива різка, і над нею напис: «Leer, leer! Jou luigaart, of dit endje touw zal je leeren!»[10]. Тільки взимку Ганс і Гретель могли ходити до школи, але в цю зиму вони вже цілий місяць перебували вдома, так як їх мати потребувала допомоги. Раффу Брінкеру потрібна була постійна турбота, крім цього треба було виконати безліч інших обов'язків: спекти житній хліб, прибрати в будинку, зв'язати панчохи та інші речі і продати їх на ринку.
Цього холодного грудневого ранку, поки вони допомагали матері, весела група дівчаток і хлопчиків, деякі з яких чудово каталися на ковзанах, легко ковзаючи, спускалася вниз по каналу. Коли барвиста суміш костюмів проносилася повз, здалеку здавалося, ніби лід раптово розтанув і клумба строкатих тюльпанів попливла за течією.
Там була дочка багатого бургомістра Хільда ван Глек, в дорогих хутрах і вільному оксамитовому пальто; а поруч з нею мила сільська дівчина Анні Боуман, чепурно вбрана в теплий червоний жакет і коротку синю спідницю, з-під поли якою виднілися сірі домоткані панчохи. Ще там була горда Ріхі Корбес, чий батько, мейнхеєр ван Корбес, був одним з видатних жителів Амстердама; Карл Схуммель, який кружляв біля неї, Пітер і Людвіг ван Хольп, Якоб Поот, і зовсім маленький хлопчисько, який гордо носить довге ім'я Воостенвальберт Схіммельпеннінк. У цій групі було майже двадцять інших хлопчиків і дівчаток, і всіх їх переповнювало непереборне бажання повеселитися і попустувати.