– Сам ти ніщо, – мляво, а головне, поза всякою логікою огризнувся друг дитинства. – Хвала небесам, завтра на світанку я виїду до Брокенгарца. Дорога зцілить мене. І я повернуся оновленим.
– Стривай! Матті, благаю, повтори ще раз, що ти сказав! Ти їдеш до Брокенгарца?
– На жаль.
Ні, логіка явно уникала Кручека.
– Навіщо? Обслуговувати Вальпургіналії?!
Жахне видіння відвідало Фортуната Цвяха. Радники курфюрста Леопольда припустили фатальну помилку. І замість одного з дванадцяти венаторів до Парної Дюжини було запрошено найсумирнішого та найневиннішого приват-демонолога, доцента Універмагу, сфінкса кабінетів і грифона колоквіумів. Треба негайно повідомити, пояснити, відновити статус-кво…
– Які ще Вальпургіналії?
Служитель приніс замовлення. Кручек виразно помахав кухлем, демонструючи своє ставлення до Вальпургіналій, і припав до живлющої вологи. Коли він одірвався від пива, його вуса й борода були в піні й робили Кручека схожим на нерпеса, морського звіра-оракула.
– Я їду до Брокенгарца на запрошення місцевої Палати міри й ваги. У них днями помер магеталон. Ну, цей, котрий чиста одиниця. У Брокенгарці схибнулися на еталонізації…
– Від чого помер?
– Від старості! І тепер треба обчислити новий еталон. Десять кандидатів уже відібрано, залишилося зробити остаточну звірку. У курфюршестві немає фахівців потрібного рівня. Обербургомістр звернувся з проханням у ректорат Універмагу, ректор дав згоду й велів провести жеребкування серед доцентури… Одним словом, їду я.
– Тобі випав жереб?
– Я зголосився сам. Хочу розвіятися.
Фортунат полегшено зітхнув. Поперше, жодної помилки. Подруге, чотири дні дороги до Брокенгарца будуть куди веселіші, якщо їхати не самому, а в гарному товаристві.
– Влаштуємо парубоцьку вечірку? – сміючись, запропонував мисливець на демонів. – Дамо жару?
Відомий теоретик, нині – втілення світової скорботи – кивнув.
– Влаштуємо. І дамо. Якщо на трьох, то чого не дати?
– Чому на трьох?
– Тому що нас буде троє. Ти, я та головний скарбівничий Реттії.
Допивши кухля, вередливий приват-демонолог гепнув ним об стільницю й оголосив підсумок:
– Троє в кареті, не рахуючи ескорту.
* * *
– Отже, – мовив скарбівничий Август Пумпернікель. – Розумію. Доповісте Його Величності: завтра зранку я вирушаю до Брокенгарца.
Відпустивши лейб-скорохода, який приніс винятково важливу депешу, він опустився в крісло. Поряд, на ломберному столику, стояла чаша з крижаними скалками та набір лобових пов’язок. Але скарбівничий не поспішав охолоджувати палаючий розум.