Останнє вкрай дивувало Андреа. «Настромити на шворінь» заколотників, які звіддаля зазіхали на Реттійський престол, чи відбити «алмазний вінець», залишений королю Едварду ламіями Третейських судилищ, – це для немічного здохляка Серафима було дрібницею, не вартою уваги. За останній подвиг він навіть удостоївся «Шкідника Божою Милістю» з трояндами та бантами. А особистий догляд за дівчатами…
Втім, недовірливий Мускулюс побоювався забагато думати вголос про Серафима Нексуса, чиє місце за сприяння та доброзичливості патріарха сподівався одного разу посісти. А тому, страждаючи від жорстокої печії, вигнав із голови небезпечну тему.
– Бац!
Ну цей Т’яден і метає! Розумник.
Обидва капрали з дрюками та Т’яден із кошиком були завчасно підготовані чаклуном. Вірність присязі та військовий обов’язок плюс подвійна платня з преміальними прирекли героїв на горезвісний «крижаний дім» – жах ловеласів королівства, терміном на сім сороковин. Палкі вдовиці на всьому довгому шляху з Лілля до Ятриці ридали ночами в подушки, знаючи: близько лікоть, та бережи честь замолоду! У іншому разі Мускулюс голову міг закласти, що ніяких нових палітурок Просперо Кольраун, хай би він був і тричі метром-секретарем ложі Бойових Магів, не дочекався б.
Втрата безневинності позбавляла шкіру красунь чудових властивостей. Та й линяти вони переставали до вісімдесяти шести років. А кому потрібна шкіра старезної карги? Віслюче гузно в грубих пухирцях, і те частіше йде на потреби палітурників…
Чаклун із насолодою наврочив би й себе, щоб уникнути небезпек і для користі справи. Але «крижаний дім» прирікав на астрацію, глухоту до музики сфер, що можна пробачити солдатові, але для чаропльота – смерть. Знову ж таки, зурочення охорони потрібно було регулярно підтримувати: «лід» загрожував станути до завершення терміну. Від близькості клятих дівок напередодні линяння сім сороковин скорочувалися з жахливою швидкістю. Кусаючи губи, безнадійно сублімуючи дев’ятий вал пристрастей, Андреа втішався виключно доброчесними сентенціями.
Опір гріхові є благо, аскет терпів, і нам велів, всі лиха від бабів і так далі.
У минулому – чаклун широкого профілю, вкрай засмучуючи вчителя відсутністю особистих пристрастей або особливих, затребуваних суспільством талантів, шість років тому Мускулюс відкрив у собі дар малефіка. Внаслідок якоїсь події, про котру він згадувати не любив, отримав по лобі важким глиняним кухлем, і не одним, а кількома поспіль, і сподобився просвітління. У нього відкрилося третє, «лихе око». Причому, з чудовими властивостями: так зване «вороняче баньши» з правильним прикосом на грубний камінь, на дверну скобу. Будь-який маг-шкідник з радістю продався б Нижній Мамі на дюжину народжень, аби тільки втринадцяте народитися з таким дивом. Для Мускулюса це було дарунком долі. Коли непутящий бурлака валандається по світі, бо не зумів знайти місця, – тут усе зрозуміло. Собаці – собаче життя. Але коли чаклун із дипломом і амбіціями придатний лише на те, щоб залишатися вірним слугою вчителя…