І він для наочности видув гірлянди крокодилоподібних, мушльоподібних, круглих, видовжених, помаранчових, жовтих, червоних, чорних і сріблястих баньок.
– Ти маєш власного демона, – згадав півень – До побачення.
І він повернувся хвостом до Д.
– Д., – мовив святий, струшуючи з одягу миляні баньки, – ти маєш демона, отже ти тепер…
Він раптом забув, що хотів сказати, махнув рукою й замовк.
На розі проїхав трамвай. Д. ще трохи постояв і пішов, йому перехотілося йти додому.
Уперше за все життя Д. почув себе інакшим. Спинившись перед вітриною, він обережно помацав пакунок з демоном. Демон був м’який і приємний. «Ні, – подумав Д., – я ще не хочу, щоб він говорив», – і рішуче підійшов до будинку, де мешкав. На дверях йому кинулися в вічі металеві квіточки, набиті посередині колом, на які він раніше не звертав уваги.
Д. подзвонив, двері відчинилися, і він став підійматися східцями вгору, коли двері портьєрші розтулилися, і син її висунувся в щілину й меланхолійно зідхнув:
– О, ви маєте демона!
Д. зробив вигляд, що не почув, і прискорив кроки. Але тепер, як на команду, з усіх дверей висувалися сусіди, вигукуючи:
– Ви маєте демона!
– І що коштував демон?
– Він приручений чи ні?
Д. здавалося, що він роками підіймається по сходах. Ці хами, що це їх обходило! Хами не вгавали.
– Се-се-се! – прошипів Д., перекрививши обличчя й висунувши їм язика.
– Ага! – вирвалося з полегшенням у сусідів, і вони, заспокоєні й задоволені, позачиняли за собою двері.
На порозі Д. чекала жінка. Вона помогла йому зняти пальто, і він аж пошкодував, що не взув калош, так йому забажалося їх зняти.
У кімнаті діти гралися кішкою, що крутила хвостом і нявкала.
Д. поклав пакунок на стіл і сказав:
– Тепер ми маємо власного демона.
Діти від захоплення розірвали кішку надвоє і обидва шматки жбурнули під ліжко.
«Тепер я маю демона», думав Д. в ліжку, слухаючи, як сонно дихають діти й жінка, і не міг заснути. Зародки настрою, що з’явилися в нього по дорозі додому, розросталися в важку первісну радість. Радість ширила м’язи – Д. здавалося, що від неї аж тіло потріскує, як від електрики, – і починала крутитися голова.
Д. встав, накинув на себе халат, вийшов на балькон і, вдихнувши всім тілом повітря, сам того не усвідомлюючи, плеснув у долоні. Його ніби вставили в важке чорне хвилювання. Він стояв, як в трансі, і навіть не відчував, що кров бризкає з пучок, дивився, як перед ним починають світитися дахи світлом, яке він колись дуже давно десь бачив, хоч і не міг пригадати де. Біля його ніг бризки крови перетворювалися на струмки.