Ще коли я була ученицею четвертого класу, від батьків своєї однокласниці я дізналася, що поруч із нашою школою є пречудовий дитячий садок, у якому все не так, як зазвичай: дітки розвиваються індивідуально, іграшок у них немає, а є «роботи», і вони роблять те, що самі вибирають.
І так склалося, що моя мрія в один прекрасний момент стала метою, була записана в щоденник і зрештою здійснилася. Ось уже понад п'ять років, як я доторкнулася до методу Монтессорі, і не просто жодного разу про це не пошкодувала, але й БАГАТО ОТРИМАЛА.
Я обрала для себе усвідомлене батьківство: хочу, щоб мої діти росли СОБОЮ. Не повторювали мою долю, не втілювали мої мрії, а розвивалися згідно зі своїми здібностями, талантами, закладеними в них природою. Тому я й обрала для своєї сім'ї педагогіку Марії Монтессорі – систему, у якій головна – ДИТИНА. А батьки лише слідують за нею.
Так, я маю бути на відстані витягнутої руки, щоби допомогти, якщо їй це знадобиться. АЛЕ! Я дозволяю їй самій вибирати. Дозволяю помилятися й робити висновки. Приймаю її саму і її вибір. Бо люблю. Люблю безумовно. І ця безумовна любов є основою мого усвідомленого батьківства.
Більше про сам метод я розповім у розділі «Мама (до) першокласника», а тут просто напишу, чому я обрала його для своєї родини, ще не заглиблюючись у філософію. Я просто взяла на віру і почала впроваджувати принципи, які нам запропонували.
Що ж мені подобається в методі Марії Монтессорі? Головне – дитину навчає довкілля, а батьки виконують лише допоміжну роль: вони можуть допомогти, якщо малюк їх про це попросить.
Основа методу – віра в те, що якщо дати дитині необхідну свободу й відповідну освіту, забезпечити всі її потреби, виховувати в ній упевненість у своїх силах, любов до життя, поважати й очікувати від неї такого ж ставлення, то в майбутньому вона реалізує себе повною мірою.
Завданням батьків є підготовка дитини до життя, а не до школи
(що особисто для мене дуже важливо).
Ось 15 обіцянок, які нам запропонували дати самим собі на початку нашого батьківського шляху:
1. Перестати робити зауваження дитині на очах у сторонніх.
2. Не обговорювати проблеми виховання дитини в її присутності.
3. Не кричати на малюка, особливо якщо він не зробив нічого жахливого.
4. Пам'ятати, що в кожної дитини своя швидкість, свої здібності і свій неповторний малюнок особистості.