– Це не просто, – мовив Олег, – я вільний художник. І в мої подальші плани не входило знову працювати в інституті.
– Я пропоную тобі очолити проект «Альфа», керівником якого до цієї миті був я.
– Ні, така перспектива мене не приваблює, – похитав головою Олег, ховаючи диск.
– Вислухай мене уважно. Цей проект – не іграшка, яку можна покинути у будь-який час. Він контролюється державою і ми повинні за будь-яких умов виконати покладені на нього завдання. З твого боку потрібне чітке цілеспрямоване керівництво, в усьому іншому обмежень не існуватиме. Крім того, скажу тобі відверто, ми не можемо залишити поза увагою людину, яка в питаннях безпеки держави сягнула надто далеко.
– Нічого не скажеш, приваблива пропозиція, – мовив Олег. – Але ж ви позбавляєте мене вибору.
– Іноді найкращий вибір – коли відома лише одна дорога. То як, погоджуєшся? – Лев Борисович нетерпляче кілька разів постукав олівцем по столі і рвучко встав.
– Потрібно подумати, – відповів Олег, приклавши вказівний палець до рота, наче наказував собі не випереджати події.
– Молодість і впертість – риси, які змінити може лише час. – Він зітхнув і після невеличкої паузи вів далі. – Мені відомо, що час від часу помічався неконтрольований доступ до дуже важливих файлів, як в нашій державі, так і в інших. Хакер, який це робив, ніколи не залишав слідів, за ним полюють розвідки семи країн. Ти не знаєш, хто б це міг бути?
– Будь-хто, – відповів Олег.
– Гадаю, ми зрозуміли один одного. Даю тобі на роздуми день
Олег потис професору руку і зачинив за собою двері.
До останнього моменту Олег не знав, хто працюватиме з ним у проекті.
– Боже мій, такий збіг обставин! – сплеснула у долоні Марина. – Мене попередили, щоб чекала сюрприза, але це схоже на сон.
– Ми, як і раніше, разом, – мовив Віктор, протираючи скельця окуляр.
Олег не вірив власним очам: перед ним стояли його найкращі друзі по університету.
– От і перетнулися наші життєві дороги, – мовив задоволено Олег.
– Це Віра – дружина Віктора, – сказала Марина і підійшла до стрункої рудоволосої жінки.– А це Павло – мій чоловік, – продовжила вона, вказуючи на вродливого зеленоокого чоловіка. – Я впевнена, що ти одобриш наш вибір.
– Попрацюємо, подивимось, – відповів Олег.
– Невже нам не пощастило з керівником? А обіцяли чуйного і доброго, – пролунав дзвінкий голос Віри. Від цих слів стало весело, настільки беспосередньо і по-дитячому вони прозвучали. – Доведеться перевиховувати і вчити гарним манерам.