«Треба відновитися» – подумав він, дістав велике волохате полотенце й пішов до ванної.
Вода приємно пестила тіло. Краплі, штовхаючись, падали униз, разом із ними щезали полохливі думки. Олег, неначе перенісся в іншу реальність, де панував спокій і душевна рівновага. Згадка про сни вже не бентежила. Олег підняв долоню над головою і підставив її під град крапель.
– Я живу, тому що можу відчувати, – міркував він. – Тактильні відчуття, зір, слух, смак, нюх – це те, що дозволяє реагувати на навколишній світ. Якщо нічого не чути, не бачити, ще й занурити людину у солону воду певної концентрації, температура якої 36,6˚С, мозок відключиться, як виключається комп’ютер. – Колись Олег вивчав матеріали, де описуався цей експеримент, і висновки, яких дійшли, довгий час не давали йому спокою. – Живе має відчуття і може реагувати на подразнення, а неживе – ні. Але комп’ютер також реагує на подразнення через мишку, клавіатуру й інші канали. Тоді виходить, що він живий? – Обличчя Олега стало зосередженим і між бровами застигли дві глибокі лінії. – Що за нісенітниці лізуть мені в голову, – зупинив власний ланцюжок думок. – Треба займатися ділом, а не вигадувати. – Він виключив воду й подивився на себе у дзеркало.
– Тридцять один рік – це не жарти, – сказав уголос.– Обов’язково заведу сім'ю. І буде у мене гарненький хлопчик… або дівчинка. Він посміхнувся і той чоловік у дзеркалі теж посміхнувся йому. – Так вже краще.
Олег виглядав сповненим сил, жодного сліду втоми не залишилося. Тепер він міг працювати без відпочинку цілий день. Задоволений повернувся до робочого кабінету. Підійшов до стелажів з книгами й дістав одну з них. Олег любив свою бібліотеку. Збирав її довго, ще зі студентських років, постійно примножуючи скарби, набуті людством. Декілька тисяч книг стояли на полицях, виблискуючи різними обгортками, немов запрошуючи у захоплюючі по-дорожі. Ця бібліотека вражала своєю різноманітністю. Тут були книги від вузькоспеціалізованих по хімії, фізиці, математиці, астрономії, до філософських, що висвітлювали проблеми життя й розуму. Поруч поступово виростали численні ряди електронної інформації, компактно розміщеної на тоненьких блискучих дисках. Проте минуле й сучасне чудово співіснували.
Олег поклав книгу на місце, наблизився до комп’ютера й підключився до інтернету. Пройшовся сайтами, проглядаючи необхідні для роботи матеріали. Години танули непомітно. Нарешті Олег відкинувся на спинку стільця й заплющив очі, аби трішки відпочити. Було легко і приємно.