– Може до людей піти, відмовити лихе.
– Ходила я й до екстрасенсів, і до бабок-шептух, і до ворожок. Хіба гріхи набавляємо, а порятунку ні від кого. Якби ж то я таку біду знала, не пустила б дитину з хати. Об’їздила півсвіту і заробила на велике горе.
«Ой зелене жито, зелене…» – співає Мар’яна.
* * *
Сонце опускається до заходу, розсипаючи пригорщами проміння по пахучих липах. Мар’яна, одягнена у лахміття, іде селом, простягаючи руку.
– Я жебрачка. Мені напророчили вітри жебрати по цілому світі. На майдані жебраків не годують, жебраки всі біля церкви. Мене ніхто не продасть і не купить, бо я народилася під щасливою зорею. Хто любить сонце, білокрилі хмари і буйні вітри, того ніхто не продасть.
Раптом вона побачила кущі розкішних троянд, що розцвіли на чужому городі. Кинула свої клунки, перелізла через паркан і клякнула перед квітами.
– Яка дивна мелодія вашого голосу. Ви – моя лебедина пісня. За лісом, за пралісом золота діжа заходить, – і засміялася. – Блукало сонечко по небі і не бачило, яка тут чарівна краса.
Нахилилася над квітами, цілуючи їх. Потім встала і пішла, високо піднявши голову, залишивши на дорозі клунки.
– Мене не продасть ніхто, бо в мене виросли крила. Я вмію літати, я біла птиця. Вам, чужинцям, цього не збагнути ніколи. Я загублюся в небесах і ніхто мене ніколи не знайде.
Тихо підходить до гурту молоді, що зібрався на вулиці. Нечесане волосся перев’язане чорною стрічкою, біла обшарпана сукня, одягнена поверх чорного довгого плаща, робить її подібною до привида.
– Як гарно у Львові, правда? Це найкраще місто у світі, краще від Риму і Мілану.
– Мар’яно, куди це ти так нарядилась? – запитав хтось з гурту.
– Наряджають мертвих, а я жива. Шкода, що ви всі мертві, що ваші душі закам’яніли і їм ніколи не сягнути висот Господніх.
– Ну і дає, – зареготав темночубий хлопець.
– Пам’ятайте, що любов і людяність – основа життя. Дорога моя мандрівна, віра моя всесильна.
Вона піднесла очі до неба.
– Дні не можна знищувати так, як ви це робите, кожен день треба прожити.
– Мар’яно, ти ж філософ, – іронічно усміхнувся вродливий юнак, затягуючись цигаркою.
– Шлях до неба повинен бути світлим, його не треба засмічувати необдуманими словами. Відкрийте сліпі очі і ви побачите який прекрасний світ. На ріці Дністрі купаються білі лебеді. Коли я була в Італії, згоріли Карпати, залишивши за собою попелище. Я листочком кленовим на Україну прилетіла.