Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних - страница 14

– Угорі гілля, хви-иль-ля, Вгорі гілля, хви-иль-ля… – прожовували козаки під прискорений темп хвостового, що дубасив у великого шкіряного барабана.

Попереду, біля другого руля, дивлячись, як розтинає кіль чорні хвилі, стояли князь та Могила. До Хорти було не дуже далеко та часу на балачки вистачало.

– Бачу, тобі вже краще, – підпаливши скельцем люльку, мовив отаман, хитро усміхаючись. – Мабуть, у нечистих свої ліки. А я от вирішив із хлопцями прогулятися. Ота чорна падла, – Могила кивнув головою, указуючи за плече. – Зустріла нас тільки-но ми висадилися до берега. Миха разом із конем, уявляєш, у небо підняла та кинула так, що обоє, мов гілки від вітру, хруснули і зламалися. То ми її від берега і погнали.

– А їхав чого? До жінки? – припустив князь відшукав спогад, що у Могили сім’я у Блискавицях.

– До неї. Аби ти зараз не згадав, то, може, й краще було б.

– Повертаємо?

– Та ні. – Остап наморщив лоба. – На тому тижні завітаю, як чого не трапиться.

– А трапитися може.

– Може, – отаман зітхнув. – Ну, тоді не по долі близьких у цьому місяці побачити.

Замовкли. Барабанщик припинив ударяти. Козаки покинули весла і розсілися, аби перепочити й побалакати. Могила кинув кільком гострих зауважень, та перевів погляд на Тара.

– І яке на вигляд те… пекло? – випускаючи крізь довжелезні вуса тютюновий дим і трохи помовчавши, запитав отаман.

– Не встояв?

Тиша. Тар зрозумів, що Могила не уклінно чекав на відповідь.

– Не існує, брате Остапе, жодного пекла.

– Гм, – задумався отаман. – Невже за гріхи людські немає Божого суду?

– Божий суд, мабуть, на землі відбувається, – припустив князь, сприймаючи із певною огидою подібні міфічні уяви співбесідника. Але Тар добре усе розумів.

Раніше, він лише інколи робив дірки у Межі, від чого казкові уявлення місцевих втілювалися. Не-Реаль існувала сама по собі, виключно за її особистими законами, а людство будувало серед тих законів свою історію, своє життя. Останні століття стали випробуванням для нього. Магія, потойбічні. Усе це постало реальним для людей. Звісно, що не всі повірили. Однаково, як і те, що не всіх ті зміни торкнулися. Незважаючи на ці обставини, князь розумів, що зараз, у цю саму мить, невіра людей у новітній, змінений ним світ була хибною і навіть безглуздою.

– Важко погодитися із твоїми словами, – Могила протяжно зітхнув. – Сподіваюсь, що ти не всюди був.