–
Заплющ очі. – Дівчина миттю заплющила очі. Роками натренована, вже знала, що цей вираз передує якомусь подарунку.
Лікар витяг руки з-за спини. В руках була невеличка коробка з червоним бантиком з пофарбованого паперу.
–
Відкривай. – Дівчина відкрила очі і побачила коробочку майже коло свого носа. – Червоної стрічки і спеціального паперу не знайшов, але в мене був просто папір і червоні чорнила. З повноліттям тебе.
–
О дякую, тату. Але мій день народження завтра.
–
Завтра Я можу бути на довгій операції. Подумав, що краще подарувати завчасно.
–
Ти найкращий тато в світі. Що там?
–
Відкрий і подивись. – Лікар, як завжди, був не дуже емоційний, але невеличка посмішка прикрашала його обличчя.
Дівчина взяла коробочку та розірвала спочатку пофарбовану стрічку з паперу, потім сам клейкий папір та відкрила її. Всередині лежав металевий ланцюжок з невеличким медальйоном у формі серця. На медальйоні красувався напис: «Найкращій донці серед людей». Дівчина встала і обійняла татка.
–
Дякую, тату. Я не знаю більш турботливу людину ніж ти. – Лікар обійняв дівчину у відповідь. – Скажи, тільки чесно, обіцяєш сказати чесно?
–
Як Я можу щось обіцяти, якщо, Я ще не чув прохання?
–
Пообіцяй. Я хочу впевнитись, що ти мене не обманеш.
–
А Я часто тебе обманював?
–
Ні. Не часто. По правді, я такого і не згадаю. Та все ж.
–
Добре. Я відповім чесно.
–
Я знаю, ми завжди уникали цих питань, та все ж… якою була моя мама?
Обличчя лікаря залишилось таким же без емоційним. Він відпустив доньку з обіймів і подивився їй у вічі.
–
Заварити тобі чаю? Розмова буде довгою.
–
Ти розповіси мені про неї?
–
Я ж пообіцяв. До того ж, Я думав про це. Вже давно вирішив зробити це на твоє повноліття.
–
Добре. Заварюй чаю.
Через кілька хвилин вона сиділи в зручних кріслах, яке стояло в кабінеті лікаря. Кабінет не відрізнявся від лабораторії. Такий же темний та лаконічний. Все було на місцях. Навіть ручки якось по-особливому упорядковано стояли в склянці.
Лікар підійшов до невеликого столика та клацнув вмикач на чайнику. Поки чайник закипав, лікар вкинув в чашку 2 ложки дефіцитного цукру та насипав трохи заварки.
Дівчина сиділа в кріслі з чашкою гарячого чаю. Лікар сів навпроти, на кушетку. Відчувалась легка напруженість між ними.
– Що ж, – почав лікар, – якщо чесно, Я не знаю, ким була твоя мати.