– Просто неймовірно, – відхилившись на спинку стільця й допиваючи на завершення сніданку другий кухоль молока, промовив Сергій, – моя природа тут у вас наче налаштовується відповідно до загальної природи живих істот: раніше я міг, забувши про сон вночі, заснути під самий ранок і прокинутися майже ввечері, міг, захопившись роботою, по декілька діб майже не спати й не їсти, а тепер ліг спати вчора майже з настанням темряви, встав сьогодні з постелі разом з сонцем, наїдаюсь по саме нікуди, хоча робота захоплює мене і дається мені як ніколи – робота підганяє мене як ніколи, а я, бачите, витрачаю час на те, щоб смачно попоїсти та солодко поспати.
– Нічого, нічого, – заспокійливо відповіла Горпина Степанівна, прибираючи посуд зі столу, – хто як їсть, той так і працює, знаєш таку приказку. А для такої роботи, яку ти виконуєш для нас, нам потрібен добрий працівник. Їж і відпочивай стільки, скільки визначено Богом, виснажувати себе голодом і втомою – йти проти Бога. А прийде час посту – я й сама тобі нагадаю, і пісного приготую. Все добре в свій час і в свою міру, як і заповідано Господом. А те, що ти саме зараз і саме тут, як ти кажеш, почав жити й працювати правильно, то це значить, що на вірному шляху ти, що Боже схвалення тобі в допомогу.
– Добре, добре, – якось задумано промовив Сергій, так наче, слухаючи Горпину Степанівну, думав про щось своє. – Бабуню, – раптом випалив, мов на щось врешті зважившись, – а скажіть мені, Оксана, дочка отця Михайла, оця саме, оце вона – черниця?
– Оксана? – трохи здивовано перепитала Горпина Степанівна й поставила на стіл горщик із залишками молока, який взяла була, щоб прибрати. – Та ти ж, наче й сам прекрасно знаєш, що вона черниця, ти ж сам про це вчора мені казав.
– Та знаю, то я дійсно знаю, але як би вам це пояснити, – затнувся він, підбираючи слова. – Так якось це чернецтво, як би це сказати, не підходить їй, чи що. Якась вона така природна, така красива, така жіночна, так залюбки й відверто спілкується з людьми й отримує задоволення від можливості комусь допомогти, як і її батько. Така вона освічена й розумна, вищу освіту має. Та й взагалі вона наче створена для життя серед людей, щоб нести людям радість.
– Що правда, то правда, – лукаво-наївна селянська хитринка заграла на обличчі бабусі, коли вона звернула на Сергія довгий допитливий погляд. – Я б теж бажала Оксаночці іншої долі, хоча це, може, й позбавило б Господа однієї з найкращих, найщиріших із його служниць. Але я думаю, що сам Господь би побажав Оксані щастя й долі в миру, в служінні людям.