Як він вирвався з полону, існує кілька версій. За однією з них, його викупила мати, за іншими – запоріжці буцімто обміняли сотника на турецьких бранців – «із вдячністю згадуючи його батька».
Повернувшись додому, в Суботів, Богдан зайнявся господарством – батька вже не було і всі турботи лягли на його плечі. А поки там що, його овдовіла матінка вийшла заміж за дрібного білоруського шляхтича Пьотркувського повіту Василя Ставецького і виїхала з Суботова.
Богдан залишився самотнім. Але й – повноправним власником хутора. (По якімсь часі мати у своєму другому заміжжі народила сина Григорія, який з невідомих причин узяв собі прізвище не батька, а Хмельницьких.)
Сяк-так упорядкувавши життя в Суботові, Богдан поновився на військовій службі як реєстровий козак Чигиринського полку. Будучи сином загиблого в бою чигиринського підстарости, Богдан користувався успіхом і швидко почав просуватися по службі. Вже знову ставши сотником, вирішив, що час йому, врешті-решт, обзаводитися власною сім’єю, допоки одинокому козакувати. Та й вік уже підпирав – 30 років виповнилося. До жінок він узагалі ніколи не був байдужим, а от супутницю життя довго не міг собі вибрати.
«Якщо чоловік до тридцяти не жениться, то після тридцяти його й чорти не женять», – каже народна мудрість.
І Богдан, вирішивши обзавестися парою, недовго й шукав підхожу наречену.
Дівчина була в розкішній вишиванці, з разком коштовного червоного намиста на грудях, що його вона раз по раз торкалася пальчиками, поправляла та явно ним пишалася. Це помітив Богдан, посміхнувся у вуса і раптом (узагалі він полюбляв співати) затягнув:
Пливе човен води повен
Та все хлюп-хлюп-хлюп-хлюп!
Іде козак до дівчини
Та все тюп-тюп-тюп-тюп!
Пливе човен води повен
Та й накритий листом…
Не хвалися, дівчинонько,
Червоним намистом!
Бо прийдеться-доведеться
Намисто збувати.
Молодому козакові
Тютюн купувати…
А вона раптом на одному подихові:
– Такому козакові, як ти, Богданку, я ладна все життя тютюн купувати! Ще й люльку твою тютюном набивати.
І все було в ту мить і вирішено.
І все склалося добре – на довге і щасливе подружнє життя. У 1623 р. пан сотник Богдан Хмельницький посватався (козаки Чигиринської сотні навіть із мушкетів палили, як він сватався) до сестри свого друга Ганни Сомко, яка так необачно (чи й щасливо) похвасталася перед братовим другом своїм червоним намистом.