Наодинці з життям. Поезія - страница 8

Шрифт
Интервал


Долоні талим болем холодять.
Молитися. Хурделиць завивання
Підспівують бажанню молитов
Не наших, не тутешніх – не благанню,
А виклику. Це вічний бій немов.
Вже стільки полягло ні в чім не винних
Надій, і мрій, і молодих посвят.
Покірно і безмовно, безнадійно
В наметах долі відчаї лежать.
Невже поразка? І невже навіки?
Невже не жаль? Як дивно – ні, не жаль…
Підступно і несхибно в серця світоч
Все глибше віхол вихори біжать.

Технології життя

Із життям розминатись щодня і щоночі назавжди

У стрімкому потоці розлук, перехрестями снів…

У блуканнях пустельних спекот міражів напівправди

Вже благати відвертості в зливи хоча б і брехні.

Під ходу тріумфального маршу наживи і хіті

Запобігливо стелиться килим краси і цноти —

В макіяжній красі бодібілдінгу, успіхом ситі,

Споглядають із хмар бізнес-янголи брендів святих.

Що мені до прекрасного тління всесвітньої плоті

З ароматами трупних мелодій в чеснотах попси,

Якщо взята в заклад за майбутнє купюра підлоти

Номіналом до вічності має вже ось дорости.

В біороботах міст електричними руслами вулиць

З негативу гріха електронного натовпу струм

Переносить розряд суєслів'я рекламного гулу

В позитив розпіарених іміджів фейкових сум —

Та від блискавки щирого погляду наглої смерті

Заземлити хто встигне у небо свої молитви,

Той зуміє із вічної пам'яті Господа стерти

Відпрацьовані файли безглуздих потуг лжемети.

Теплий січень

Ще вчора грізні вензелі морозу
тримали вікна владою зими
в покорі срібній сліпоті, і ми
в чотиристінну пообідню прозу
поезію світів позавіконних
впускали крізь святковий карнавал
феєрій, скло віконне на кришталь
перечакловуючи віхол гоном.
Відлига зранку ж розвінчала гонор
пергаментів імперських у вікні:
гілля каракулі – чорновики
веснянки самозваної, відозви
повсталої посеред заметілей,
нарозхрист вплетеної в далей плин,
з-під січня визволеної весни
прозрілі раптом вікна нам відкрили.
Чотири вітри тепло б’ють у груди,
кайдани впали, руки – для обійм,
та мерзне пролісок на самоті —
пройшов бо грудень, та ще ж лютий буде.

Гопак

Гоп – направо зліва – сіни літа навстіж,
Ех, дівкам даруйте ранки на вінки.
Сутіні не треба – всі марноти навпіл,
Геть від сумування з гуком навстрибки.
Щебетання – в серце, душу всю – назовні,
Очі – в очі, руки – в тебе на плечах.
Свято і неділя – очі сонця повні,
Ех, запам'ятаюсь я полян очам!
Пил, підбори – закрут, в боки – уклонився: