– Якщо він піде отак, то рейд конем по тилах, і кінь займе вигідну позицію. Захищатиме і погрожуватиме. Кінь у колгоспі велика робоча сила, на шахівниці також. Не варто кидати коня проти танків, цебто проти важких фігур. Якщо . . .
Нас перебила жінка.
– Пропустіть до начальника! – Волає вона аж двері ходуном ходять, бо трохи прочинені.
– Пропусти. – Командує Осипов і швиденько займає місце за начальницьким столом .
Він так поспішав, що двері до кабінету зачинились не щільно.
– Виразно чулась розмова, коли до Осипова вихором влетіла жінка і зразу ж кинулась в атаку на якогось чоловіка.
– Він, сучий син, мене того не по – людськи, по – звірячому.
– Як це? – Не зрозумів старший лейтенант.
– Ви що не мужчина? Не туди куди треба.
– Заспокойтесь громадянко. Сядьте, розповідайте все з самого початку, починайте з того, де і як ви познайомились. В його словах звучав неприхований сміх. Я подумав:
– Воно й видно, що зірвалась з крайньої плоті. Не даремно коти посеред літа кричать так надривно.
– Боже, в яких тільки покидьках мусить колупатися загалом добрий чоловік.
Жінка і повірила заспокоїлась, твердо переконавшись, що цього збоченця
покарають за мужеложство.
– Нема на них управи! – Почала вона. – Десь взяли техніку, уклали договір з дорбудом, тільки відтанула земля, поправляють грейдером дороги. Грошей у них купи. Зустрів мене якось цей Оруджев тай давай заливати. Я, мовляв, красуня , якої він ще не бачив, і станочок у мене гарнесенький, і сто рублів йому за ніч не жаль. А в мене місячна зарплата вісімдесят карбованців. От і подумайте, при тому зважте, я не заміжня. Жінки ні дерев’яними, ні кам’яними не бувають. Бабу і ту можна розігріти. Всі ми з живої плоті. Тепер бачите до чого дійшло.
– Міліціонер, не перебиваючи, уважно вислухав жінку до кінця, потім подав листок паперу та ручку і сказав:
– Напишіть все про що мені розповіли.
Сам вийшов до мене. Зробив аж три непродуманих ходи. Прийшлось йому здати партію. Жінка закінчила і чекала на нього. Я чув як вони прощались.
– Справі дамо хід та ще й договір перевіримо. – Сказав старший лейтенант. Жінка вийшла з кабінету, а по коридору йшла майже підстрибом на радощах, що знайшла справедливість.
Викликали Оруджева. Він розвалився, хоч в залізному але кріслі прикованому до підлоги, де при випадку можна прив’язати руки й ноги. Крісло стояло проти столу начальника, Оруджев витріщився на господаря, мовляв, що той скаже.