– Значить, молодший брат підняв голову? – перепитала зеленоока.
– На власні очі бачив. Темне озеро уже охрестили Зміїним шляхом. Знаєш, що це означає?
– Рвати кігтями твою підстилку…
– Що?
– Що таке звіра викурювати з його нори, знаєш?
– А то.. Ці тварюки, хоч і безкрилі, отрути не пошкодують своїй рідні..
– Гадаєш, це назріває війна?
– Що ж іще? Із такою чисельністю вгості не ходять. Світлокрилі вже оголосили евакуацію.
– Мокрий час – вдалий вибір для нападу. Але ви з братами помиляєтесь.. Справжня війна – не ця. Чорна хвиля виросла у дуже особливий спосіб. Видовище – для відведення очей, – велика кішка замружилась, схиливши голову набік. Кілька секунд її заплющені очі свердлили темний, нікому невіданий простір.
– І ти, як завжди, більшого не скажеш.. Звичайно, це не моя справа.., – прибулець зрушив паузу, – і все ж… я б радив повертати до Геолії.
– Від наших дій мало що тепер залежить. Ти правильно сказав: це не твоя справа, але незворотні зміни торкнуться усіх химер Знайдення і не тільки його, – Гелена явно щось обдумувала і несвідомо нанизувала на випущені кігті світляків, що повзали скрізь і всюди.
Обоє деякий час мовчали, дивлячись, як шукають захисту уві сні Евині руки. Білогрива тим часом зиркала поміж гіллям, вишукуючи місце, щоб забратися чим вище. Примітивши місце, подерлася догори, щоб краще роздивитися Синьокрила.
– Скільки тебе знаю, Синій, ніяк не можу звикнути до твоєї мінливої подоби, – Гелена з цікавістю розглядала старого і водночас нового Синьокрила. – Як часто ти скидаєш шкуру?
– Про зміни хто б казав, сама живеш за першим сонцем. У Зміїному каньйоні спека така, що мізки плавляться, не те що тріскає луска.
– Постережеш її, доки мене не буде? – стріпнула вухами напівкровка.
– Вари з мене воду на тихому вогні! Ти що задумала, мара! Із мене нікудишня нянька. І ти, певно, не зрозуміла – рибоголові не в черзі стоять. Їм човнів тесати не треба, а океан – їх рідна стихія без загонів. Старший за народженням не винесе хліба-солі молодшому – гриханська кров співає на свій лад у кожному із нас. Голошкірі це розуміють, бо від західних воріт Адеману коридор зачинили. Кажуть, місцеві замурували всі входи-виходи, а поселяни з околиць до Геолійських гір подалі від узбережжя тікають. І не тільки вони. Навіть альфаяри покидали свої рогові корита. Мігрують на вертиполях – скажений народ. Наслідниці твоїй не місце на цьому тракті!