Канатна дорога, якою ще торік вона збігала до платформи рудокопів, як виявилось, зовсім зітліла. Схоже, копальню теж закрили, бо іншого шляху для переправи гірських кристалів просто не існувало. Довелось будити Гелену. Її видющий приятель прокинеться лиш в сутінках. Інстинкт напівкровки ще не видавав збоїв у сумнівних ситуаціях денної частини доби. Болокіт видряпав заховану під дрібними уламками більшу плиту. За нею ховався короткий видовбаний у скелі лаз, що вивів парочку на протилежний пологий схил штучного походження.
Сонця в парі немилосердно палили. Гелена ступала вальяжно і опасливо.
Дощова вода вибрала свої резерви, привал не передбачався.
Дівчина сподівалась уникнути зустрічі з місцевими рудокопами, людьми понурими і потайними. Колишні в’язні, затавровані суспільством, збудували тут гірське селище і добували у підземних надрах іллейні скарби. Енергія цих кристалі пульсувала стійким холодним світло, яке не завдає дітям опіків і дахів не спалює. Блакитні сльози ростуть у найтемніших підтоплених печерах, і дістатися до них можуть лиш затяті мисливці за коштовностями.
Лиха слава не робила честі колишнім злочинцям. Але Евена відчула безпеку цих місць, як людський вакуум. Рудокопи теж.. пішли.
Силует шпилястої вершини Сліпої гори майже пробивався крізь курильну завісу. На тих гладких скельних навісах віддавна були посадкові платформи для світлокрилих.
Спускаючись, Евена намагалася рідше дихати, але новий стрімкий підйом збивав ритм. Димова завіса густішала, і щоразу більше незримих голок боляче врізалося в легені. Гаряча задуха зовсім не турбувала чотирилапу, бо вона зупинялась лише, щоб озиратися. Силует Сліпня знайшовся на старому місці.
При основі шпилю під присадженими навісами димові стовпи закручувалися і обтікали гору молочним потоком. Увагу медоокої привернула темна глиба. Розмазавши по лиці і шиї пил із потом, дівчина зосередила увагу.. на рухомій плямі. Спека прогнала не усіх.
Здаля він нагадувала світлокрила. Однак, чим ближче вона наближалася, тим більше закрадалася у душу підозра, що на картинці присутні незнайомі раніше деталі. Очі розпізнавали звичні привітні жести, але відлуння дротяного шелесту, немов морське шумовиння із рогатої спіральної мушлі, гасило попереднє враження.
Такого кута повороту голови у світлокрила Евена не бачила. Зовні схожий на жителя висотних карнизів, відрізнявся від своїх адеманських родичів темно-синім окрасом лускатої броні і гнучкішою, хоч і вкороченою шиєю. На долю секунди розгубившись, адеманка розправила плечі і видавила подобу усмішки: