Старолущені стіни тут не відновлювались, що вже втішало. Ми довго грали в мовчанку – лови куди цікавіші. Сковтнувши подих, я палив сірку і видивлявся чогось в обрисах блакитно-рожевого полум’я. Світла-жару його мені не треба. Гойдання видай..
Пломінь таки сколихнувся, а з ним і моє серце, коли я навколішках вимолював протягу між шпарами нижніх полиць. Нестямно розкидавши старі рукописи у книгах та свитках, я його майже вимолив. Лаз.. нічного кроля. Руки затряслись, коліщата завертілись.
Темна діра була неправильної форми і розміром із дитячий м’яч. Туди зміг би пролізти найжирніший пацюк, чи малий собака. Але не людина. Нора з першого огляду здавалася глибокою і абсолютно чорнющою, але безсумнівно сполучалася із виходом назовні. Я не наважився ломитися, бо ще пам’ятав свої божевільні перші спроби. Вичікування – нагорода для терплячих, але я не такий.
Моя «покоївка», що приносила мені записки, їжу, воду та вогонь надто обережно користується цим підземним сполученням, тому має бути дюймовочко-феєю чи домо-гномом, або ж.. коброю. Думку про навчену домашню тварину я відкинув – від неї надто багато шуму.
Нехитрі мої пастки (на це слід було очікувати) не спрацювали. Дводобові посиденьки у засідці закінчилося проваллям у твердий сон. Істота посміялась: під раковиною з краном намалювалась подібна нора. Скидалося на те, що він, чи воно згодні погратися у жмурки-лови.
Партнер для гри – майже друг диванний. Дарма, що невидимий. Наситившись самотністю, будеш радіти навіть клопу. Байдуже, хто і який він із себе: голошкірий, волохатий, із клешнями, беззубий, косоокий або горбатий. Хай слухає, хоч лапами. Хай дивиться, хоч слимаком на нитці. Хай не говорить, хай тупить чи перекочує у кишенях власні мізки. Я звикну до нього і навчуся його любити.. та й ненавидіти. Як рощеного Пустелею звіра.
«Усі вони – діти рудих і сірих, ланцюгові пси – віддалено спостерігають тих людей, яких вибрала їм Пустеля. Не мають страху, не знають слова „жаль“ і сумнівно, що встануть на задні. Якщо зустрінеш такого, не дивуйся, що стане твоїм двійником, бо полярність Знайдення ріднить супротивників. У нетрях адеманських боліт, на згладжених платомасивах, у снігових заметах чи у дзеркальній зоні сонць бродять спокусники. Мова їх проста, чіпкий погляд, вік недовгий і тінь, якої не відірвати»