За пультом абсолютної влади у середніх і крайніх смугах Знайдення сидів Тригор Триликий – один із тих довгожителів, які ховаються за товстою ширмою і змінними масками. Будні владотворця – нескінченна низка потворних суспільних реалій, які він довго терпів і нарешті перерізав. Бо світ підніжних мандрівок міжчассям розширював приховані горизонти.
Завдячуючи випадку, Тригор об’єднав жменьку відокремлених середніх феодальних провінцій із крайніми. У них процвітала торгівля підніжними вояж-ресурсами, технологічними і людськими. Йому не вдалось підняти планку у мистецтві управління, зате він зміг скоротити чисельність підданих. Населення Тригорії рідшало, бо утікало із середніх смуг у верхні – адеманські або в Геолійські гори в силу періодичних набігів крагунських легіонів, які викрадали дітей для військових і наукових потреб свого монарха. Людські ресурси не вичерпувалися лиш із огляду на безперевні міграційні процеси у цьому краї.
Життя Тригора знало два періоди, розділених обертами часових витків. Він не мав люблячої матері, тому що був продуктом генетичних маніпуляцій свого батька – Тригора Дволикого і з’явився на світ із нутра біонічного інкубатора. Хлопчик мав стати зразковою копією старшого Тригора, але від помилок не застраховані навіть бездоганні системи.
Немовля викрала біснувата дочка його підсліпуватої покоївки і продала кочівному табору за дрібку якихось магічних спецій. Дволикий зі своїми крагунами гнався за кочівниками чотири доби. Не ївши і не спавши, лютував і карав усіх без розбору. Він передушив увесь дорослий люд табору. Не пошкодував навіть дітей, але.., але свого сина так і не знайшов.
Коли бездітний володар нижніх смуг Оллеяр віддавав погребальній церемонії свою молоду дружину, повз нього прохромала стара худюща юлка. Із рваної торби, що гойдалась на рельєфних ребрах, донісся дитячий плач. Ніхто з юрби не виказав свого права на вичахлу голодом в’ючну тварину та живий її багаж. Царською милістю охлялого хлопчика залишили при дворі. Примхлива доля дарувала малому те, чого він би не отримав від свого генетичного батька. Його любили..
У пам’ять про сум’ятну ніч Оллеяр виростив і виховав дитину, мов власну. І вже на порозі смерті передав юному Тригорові владу над землею, яку він заприсягся боронити.
Тим часом Дволикий не зміг повторити експеримент із продукуванням нового спадкоємця. Він віддавався люті і шаленству, не відаючи, що його генетична копія росте в оточенні турботи і людської ласки, а не осмислює способи впливу на психіку рабів.