Тавро. Конотопська відьма - страница 2
«А покійний дідусь, пан Опанас, як засуха ухватить, то він береться за поганських відьом, та як трьох-чотирьох втопить, то де той дощ і візьметься»
Посеред ставку вбивали товсті палі, зв’язували вгорі їх вірьовками. По ставку їздили на човнах козаки. На греблі біля млину тридцять козаків із нагайками та піками тримали зв’язаних жінок, яких сотник з писарем відібрали на свій розсуд, як відьом. Семеро нещасних тремтіли під охороною. У повісті автор так описує кожну із них:
«Пріська Чирячка – змолоду сиділа під арештом прикута до церковної стіни за неморальні вчинки. Вона звела на той світ трьох мужиків, збирає усяке зілля та коріння та лікує…»;
«Химка Рябокобилиха – замирала на своїм віку, то і бачила які там, на тому світі, мучення злодіям, брехунам та табачникам»;
«Явдоха Зубиха – вона не старіє, а вночі стає молодою, коси розпустить, надіне білу сорочку і піде доїти корів. На полицях у неї стоять горщики з ліками та травами. Може там сховала дощі та роси»;
«Пазька Пеючиха – нишком чаклує, вийде надвір і махає рукою. Куди махне – туди і хмари йдуть»;
«Домаха Карлючківна – суха та цибата, вся подряпана, мов граблями, ніхто не взяв; а як посивіла, то перейшла жити на леваду над болотом; стала чаклувати»;
«Векла, невістка старого Штирі – чимось не догодила писареві, який любив випити та не обминав жінок»;
«Устя Жолобиха – писар Пістряк сватався до її дочки Одарки, а отримав гарбуза. За те і потягли Устю топити разом із відьмами».
Потоплення відбувалось рано вранці. Всі бігли до ставу, від малого до старих дідів. Господарство ніхто не порав: не доїли корів, не поїли коней, не годували свиней та птицю. Худоба ревла, свині верещали, собаки вили.
«Калавурне» козацтво по черзі відчіплювало жінок від низки, зв’язували ноги і руки. Їх везли на човнах на середину ставку.
(Конотоп, р. Езуч)
Біля вбитих паль жінку підтягували вірьовками вгору і плюскали у воду. «Якщо вона не виринала, то це не відьма. А якщо не тоне, а плаває – то це була відьма». На березі стояв страшенний галас, крик, плач. Родичі, діти та чоловіки нещасних, запідозрених у відьомстві, пробивалися на греблю до охорони, кричали, лаялись та чинили опір свавіллю. Козаки відганяли захисників нагайками. На греблі стояло жахливе «ревище». Потоплених витягували та відкачували. Відкачали лише одну, а п’ять жінок не врятували. Не тонула лише стара Явдоха Зубиха. Це була відьма. Тож сотник, доводячи свою владу над підлеглими, наказав відшмагати Явдоху Зубиху нагайками за «те, що вкрала дощі».