Весела, гарна й кучерява
маленька дівчинка Весна
біжить, сміється, сіє трави,
і пісня ллється голосна.
По всіх усюдах пісня лине,
усе пробуджує від сну,
і всі комашки, всі рослини
вітають дівчинку Весну.
Дерева просять: – Весно красна,
розкрий на гілочках бруньки! —
А луки кажуть: – Кинь-но рясно
по нашій зелені квітки!
І луки буйно зацвітають,
і свіжим листям гай шумить,
а дівчинка росте, зростає
не щогодини, а щомить.
Це не дитя вже – подивіться
на гарну дівчину струнку!
Вона збирає полуниці
і стиглі вишні у садку.
І, світлом сонячним залита,
слідкує, щоб усе-росло…
її тепер вже кличуть – Літо,
хороше Літечко прийшло!
І сонце тепле, й небо синє,
і всюди праця йде на лад.
Вже запашні копиці сіна
на луках вистроїлись в ряд.
А ось веселі, загорілі
вітають Літо малюки,
і плещуться, й здіймають хвилі
під тихим берегом ріки.
Дні йдуть – і золота пшениця
додолу хилить колоски.
Не дівчина вже – молодиця
виходить в поле залюбки.
Турбот і справ у неї досить
в роботі їй не заважай:
це працьовита й щедра Осінь
збирає добрий урожай.
І яблука зриває гарні.
І груші, й сливи запашні.
І буряки до цукроварні
везуть з плантацій день при дні.
Вже над землею ходить холод,
і путь відкрито всім вітрам.
– Беріть книжки, ідіть до школи!
говорить Осінь школярам.
Ще й помаха пташкам привітно:
– До вирію летіти час! —
І жовте листя непомітно
з дерев зриває раз у раз.
Злітає листя. Жовтий килим
Лягає з шурхотом до ніг.
А вже на нього пухом білим
Сідає перший чистий сніг.
Вже зникла дівчина колишня
і молодиці вже нема,
І тільки бродить в білій тиші
бабуся лагідна – Зима.
– Ану, – бабуся дітям каже, —
беріть санчата й ковзанці! —
Сама ж не сяде, не приляже,
бо стільки справ в її руці:
вона вкриває льодом води
усіх ставків, озер та рік,
під сніг ховає в полі сходи,
щоб лютий холод їх не пік;
велить, щоб віхоли гуділи,
хилили все живе до сну…
І все спочине… І зраділо
зустріне дівчинку – Весну!
(Наталі Забіла)