А за відчиненим вікном не ущухав дощ, що перетворився на суцільну водяну стіну. Світ, замурований у товщі тієї прозорої стіни, набув химерного вигляду: раніш нерухомі речі, втративши чіткі обриси, ледь помітно рухалися.
Ліда розплющила мокрі очі і поглянула на подругу таким жалким, таким беззахисним звірятком, що та висмикнула з сумки хустинку Сатани, утерла її сльози і заговорила до неї, як до малої дитини:
– Бідолашна моя Лідочка, так натерпілася! Було дуже боляче?
– Який у тебе платочок, так приятно пахне, – і шмигнула кирпатим носиком, – та добра анестезіологша зробила мені у вену укол, нічого мені не боліло, тіки психіка моя пострадала з-за цього аборту, – і знову заплакала.
– Важкий наркоз?
Ліда ствердно мотнула головою і повела далі:
– Коли вона мене уколола, то я чомусь почувствовала себе куском м’яса, з якого будуть виймать жили… А тоді щось таке случилося! Не знаю, чи я спала, чи ні… Тіки бачу я себе зверху, наче мої очі під потолком, наче я вилетіла з тіла… Бачу перед собою Абрамовну, як вона там копирсається у мені… лязгають її інструменти, а я лежу біла, як полотно! І вдруг дивлюся – а я стала куркою! Була дівчиною, а стала куркою, такою здоровенною куркою без пір’я… І ця курка лежить перед Абрамовною, розкинувши товсті ножки, а та вдруг раз! і дістала з неї таке велике чорне яйце і каже: – «Это первое! Ты еще много снесешь черных яиц, девка!» – і Ліда гірко розридалася.
– Лідочко, заспокойся, не плач! Це був просто страшний сон, навіяний твоїм тяжким станом… Викинь його з голови і ніколи не згадуй!
Ліда судорожно вдихнула і продовжила:
– А потом мене відвезли у палату… у мене все пливло перед очима, наче я не я…
І так мені було холодно, наче мене з морозилки дістали… А як стала я нормальна, чого тільки не наслухалася у тій палаті!.. Це просто палата ужасів… Представ, є жінки, шо йдуть на аборт, як на… – вона наморщила лобик, – ну, як ми з тобою ходили на плавання, так часто вони роблять аборти!
– Дурні! – буркнула Олена, у неї раптом розболілася голова.
– Не дурні, а нещасні! – з почуттям заперечила Ліда.
– Нещасні, бо дурні. Так себе не цінувати! Є ж безліч засобів запобігти вагітності!
– Ось чому ти в нас така умна? – вибухнула Ліда – По-твоєму, я теж дурна?
Ліда знову заплакала, по-дитячому, щиро. Олена підскочила до неї, пригорнула до себе.