Записки вільного мандрівника - страница 19

Дзвінкою мелодією хлюпотіла вода у ставку, а грайливі сонячні промені купалися в ній, мов маленькі діти. Тут, серед цієї краси на березі сиділи, обнявшись, Жич і Рада – та сама чарівна незнайомка. Міцно кохали вони одне одного, а їні зустрічі нагадували казку, яка щодня переписувалася знов і знов. Жич палко цілував Раду і, здавалося, що й саме небо у цей час яснішало. Та недовго тривало неземне щастя.