У такі моменти, розумієш, як глибоко людина пов’язана з природою. Не просто розумієш, а відчуваєш усім тілом, розумом, душею, що кожне дерево і кущик, кожна тваринка велика і маленька, вода в річці й земля на якій ти сидиш, багаття, що горить поруч і повітря яким ти дихаєш зливається з тобою в єдине ціле. Ти доповнюєш природу, а вона доповнює тебе. Вона додає тобі сил, здоров'я, натхнення. Віддає тобі частину своєї тисячолітньої мудрості, а ти ділишся з нею тим, що знаєш ти. Всі ми діти природи, і про це ніколи не можна забувати.
У першу ніч ми спали не багато, але я за цих декілька годин виспався дуже добре, як у дитинстві, коли приїжджав до бабусі на канікули. Прокинулись рано, за півгодини до сходу сонця. Швидко поснідали, продивились по карті, ще раз маршрут руху. Прибрали місце своєї ночівлі, і вирушили в дорогу. Попереду був новий день, нові пригоди й враження.
Ранок нас зустрів невеликим туманом і росою. Через десяток метрів ми до поясу були мокрі, адже тут була дуже висока не кошена трава, але хіба нас могла зупинити така дрібничка. У нас була ціль дійти і ми йшли. Ще через декілька кілометрів перед нами розкинулись важко прохідні хащі. Трава тут переплелась у неймовірну павутину з деревами та кущами й заплутувалась за ноги, руки, екіпіровку. Було багато кропиви та будяків, а ще більше колючих кущів. Але і цю перешкоду ми подолали з гордістю. Пройшовши ці зарослі ми вийшли на чисте поле і наш шлях став набагато легшим. На протилежному боці річки розкинулось невеличке поселення бідних українців. В переносному розумінні, бідних. Адже там стояли не будинки, а палаци, з оглядовими площадками, вежами та фонтанами. Ну що ж і олігархам місцевого розливу не чужі бажання звичайних людей, усамітнитись з природою, і бути до неї ближче, по далі від грошей.
А ми все йшли і йшли у перед. З кожним кроком наша ціль була все ближче і ближче. А я з кожним кроком все більше і більше пересвідчувався, що прекрасне поряд. Ніколи не думав, що зовсім недалеко, від тих місць де я виріс можна зустріти таку красу. Річка прокладала свій шлях між пологими берегами, а подекуди між височенними обривами. На цих високих стінах, що замкнули річку у свої мури сотні ластівок побудували гнізда. Потроху ми пройшли поля, ліси, хащі та болота, і стали знову повертатись до цивілізації не цивілізованих людей. Чому не цивілізованих розповім пізніше. Після десятків кілометрів де ми не зустрічали людей на горизонті з’являлись перші села. В нас закінчувався запас води і нам це було дуже доречно.