Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською) - страница 24

– Та вже, будь люб'язний, – поливав Чу-Чухіна зі шланга під несхвальні зітхання Колобчука кіт Маслянка. – А то спочатку Паровозик Привид приходить і шукає Чу-Чухіна, а потім він же прилітає з витріщеними очима і каже, що його обдурили і зараз з Чу-Чухіним станеться щось недобре. – все бурчав він.

Бабуся і дідусь Альони жили в залізничному будиночку. Будиночок той стояв десь на залізничому шляху між Полтавою та Києвом, акурат недалеко від Зачарованого лісу, Топких болот, Болота Старих Паровозів і покинутого депо. Відділяв їх від цього загадкового місця старий залізничний міст да широка річка, через яку місцеві жителі боялися переправлятися, побоюючись тих місць і їх мешканців.

Будиночок стояв прямо біля залізничних колій, але щоб до нього дістатися з боку Полтави, а саме звідти, з боку Полтави і їхала Альонка, щоб погостювати у своїх бабусі й дідуся, потрібно було виходити на одній з безіменних зупинок, іменованих «зупинний пункт номер такий-то», йти полем п`ять кілометрів і тільки після того виходити до потрібного залізничого полотна. А далі, уздовж цього полотна, ще якийсь час пішки і вже там стояв будиночок дідусі та бабуся.

Електричка, що везла Альонку в той день, їхала за розкладом і своїм маршрутом. Альонка дивувалася, чому це електричка не звертає одразу біля дрімучого лісу, щоб проїхати не тільки повз будиночок бабусі й дідуся, але і зрізати значно шлях. Справа в тому, що тією дорогою, що вона завжди їздила, виходив неабиякий гак.

Здивувавшись цій обставині в черговий раз, Альонка вирішила вийти всього на одну зупинку раніше. Вона взяла з собою карту і судячи з неї, потрібно було пройти всього пару кілометрів по залізничних коліях через ліс, згорнути на повороті наліво, далі перейти той самий міст, на якому від них втік свого часу Колобчук, а там і до будинку бабусі з дідусем вже рукою подати. Так, їй здавалося, вона була б у бабусі з дідусем набагато раніше, та й у затишку ліса йти куди приємніше під час літньої спеки, ніж прориватися крізь польові трави, що виросли в той рік вище людського зросту. Принаймні, вище росту Альонки.

Прийнявши таке рішення, Альонка зіскочила з електрички на полустанку, озирнулась по сторонах. Нікого не помітила і з упевненістю попрямувала по втікаючої в ліс вже неабияк поіржавілій залізничній гілці. Та гілка відходила від основної магістралі у бік, і по ній мало хто їздив, хіба що ті дивні паровозики, що оселилися недавно в лісі, та й то навряд чи.