– І звідки ж він тут узявся? – не вгамовувався Новачок. – Невже без нього обійтися не можна?
– Ну, ми якось раніше обходилися, – знову вступив у розмову Чу-Чухін. – Тільки з появою Колобчука у нас порядку більше стало. З телеграфом він, знову ж, краще працює, ніж Маслянка. І наряди роботи роздає своєчасно. Так що тепер у нас і з запчастинами краще стало, та й з усім іншим. А як він тут з'явився – я розповім. Це я його до нас привіз! – посміхався Чу-Чухін, згадуючи як це трапилося.
– Щось я таке пригадую, – насупився Старий Літерний. – Ти тоді ще весь у пилюці да кіптяви приїхав, і половина передка пом'ята була! – згадав нарешті він.
– Так і було. – погодився Чу-Чухін.
– А ось що там ще було – вже й не пригадаю. – Нагадай. – Запропонував Старий Літерний.
– Так, розкажи, розкажи. – присунулися ближче паровози. Байки за ангаром під час ранкового або вечірнього відпочинку були улюбленим заняттям мешканців депо.
– Та тут-то і розповідати нічого, – почав Чу-Чухін. – Загалом, було все так.
Їхав я тоді навантажений. Віз, якщо не зраджує пам'ять, чи то труби, чи то арматуру. Словом, щось металеве на сусідню МЕТАЛОБАЗУ. Вантаж видався важким і незручним. Постійно совався у вагонах і на поворотах, кожен раз доводилося прикладати додаткові зусилля, щоб не перевернутися.
А деньок видався тоді прегарна. На небі ні єдиної хмаринки, сонечко веселе, так і гріє боки, вітерець легкий, попутний. Шляхи залізничні вільні, жодного зустрічного і ні єдиної затримки на полустанках. Тільки вантаж важкий, а в іншому – одне задоволення кататися.
Я зійшов уже з магістральної дороги і звернув на нашу західну гілку, а там, за три кілометри, потрібно було знову взяти на захід, розвантажитися на базі, та повернутися знову до нас на гілку.
І ось десь, в цьому проміжку я й помітив Колобчука. Точніше, не зовсім його. Спочатку показався будиночок станційного доглядача. Ті самі будиночки, які раніше було безліч на дорогах і де жили залізничники, які стежили за стрілками, стежили за полотном та іншими комунікаціями залізничними. Наприклад, за телеграфними стовпами.
Зараз таких будиночків залишилося зовсім небагато, їх вже замінили чимось, але от нам пощастило, у нас їх все ж таки дещо залишилося. І ось в одному з них живуть старий зі старою. Є в них внучка, яка приїжджає до них на літо, кіт Мурчик і собака Бобанька.