Їздить вовк на «Міцубісі»,
Без доріг і без ознак!
Повертає абияк!
Раптом всіх перелякав:
Він зайчиху покохав!
Нерозумна та зайчиха
Хоче з ним побратись тихо!
А лисичка золота
Шиє комір із хвоста
На машинці: «Тра-та-та!».
Лисиця:– Гарний комір
Для пальта!
Автор: – Вже вовчиха —
Сива шуба —
Наламала гілок з дуба.
Починає бджіл ганяти:
Вовчиха: – Мед несіть мені
До хати!
Автор: – Далі – більше!
Далі – гірше!
Далі – глибше!
Далі – ширше!
Лев прибіг із зоопарку,
Бо відчув, що буде сварка!
Щоб прикрасити дорогу,
Взяв «на хвіст» і носорога!
І ці двоє, як на сміх,
Налякати хочуть всіх.
Стали разом на горі
І кричать всім:
Лев і носоріг: – Ми царі!
Автор: – Горобці ж цього
Не хочуть
І доводять їм охоче:
Горобці: – Їдьте в Африку,
Ось там
Місце є таким царям!
А у нас таких багато:
Вовк, кабан, ведмідь
Пихатий.
Автор: – А кабан на все дивився
І картоплею вдавився.
Стали лікаря шукати…
Лікар лис —
Ні кроку з хати!
Почепив кашне на шию,
Каже:
Лис: – Я і сам хворію!
Хай поквапиться
Ведмідь —
Горло медом
Намастить.
Автор: – А ведмідь пішов в село,
Бо цукерок не було!
Носоріг про лиса чув,
Так до нього і гайнув.
Тільки глянув лис за ріг —
Йде до нього носоріг!
Лис благає:
Автор: – Швидко зняв своє кашне
І не гаяв більше часу —
Проковтнув він кухлик квасу
І чкурнув, ах загуло!
Навпростець – і за село!
Від образи носоріг
Зачепився за поріг…
І набив на лобі гулю:
Носоріг: – Показали мені дулю!
Зараз буде вам не мало!
Де ви лиса заховали?!
Автор: – Проковтнувши жбан вина,
Він угледів кабана!
Носоріг: – Добре. З’їм тебе, ледащо,
Із картоплею, ще краще!
Автор: – Кабану ж це неохота!
Виплюнув картоплю з рота!
Автор: – Образився кабан,
Кабан: – Хай той лис лікує сам!
З носорогом я повинен
Розмовляти вже годину.
Лікар з нього – перший клас!
Проковтне одразу вас!
Жив спокійно усі дні…
І за що оце мені?!
Автор: – Геть кабан, аж загуло.
Навпростець – і за село!
Оце вже яку годину
Ось така йде плутанина.
Ген удвох – до кішки Зосі,
Що ховалася у просі.
Кішка Зося – за торбину…
Десь надибала стежину,
Втрьох прибігли до села,
Де сім’я шпаків жила.
Коло дуба посідали
І, відхекавшись, сказали:
Звірі: – Починалось все це так:
Шпак, цей дурень, сіяв мак!
Ми ж казали: «Як це так?!».
Ми ж йому казали: «Шпаче!
Повизбируй лиш добряче!
Зерен з ниви за годину
Набереш собі торбину!».
Автор: – З маком тільки клопіт буде…
Надійдуть у поле люди…