Загадки iсторiї. Дитяча енциклопедія - страница 18

Поклоніння Ехнатона та Нефертіті Атонові

Природно, що такі екстраординарні події, як викликана виверженням вулкана на Санторині багатоденна «єгипетська пітьма», цунамі, масові отруєння вулканічними газами і таке інше, могли різко змінити релігійну ідеологію мас. Однак при спробі обгрунтувати цю ідею за допомогою письмових єгипетських джерел ми зіштовхуємося з парадоксальним фактом: ніяких явних згадок про санторінську катастрофу в єгипетських писемних пам’ятках взагалі не виявлено. Єгиптяни свідомо уникали в записах, що дійшли до нас, розповідей про трагедію. Цілком можливо, що це було свого роду табу на спогади про «божий гнів». А може, це табу було пов’язано саме з діяльністю Ехнатона?

Той, хто бачив сфінксів на березі Неви, може уявити, яким був батько Ехнатона фараон Аменхотеп III. Саме його обличчя відтворено в цих скульптурах. Він царював довго, 38 років, і період його правління був «золотим віком» Давнього Єгипту. Пам’ять про нього жила в народі впродовж майже тисячі років. Не війнами позначено царювання Аменхотепа III, а гігантським будівництвом храмів і, насамперед, на честь головного бога – Амона. Атмосфера в суспільстві була досить вільною. Саме в період цього правління з’являються ідеї релігійної терпимості. Серед вихователів майбутнього фараона Аменхотепа IV був критянин – виходець із країни, яка, судячи з її мистецтва, була, мабуть, найбільш «світською» і «недогматичною» на той час.

Коли Аменхотеп III помер, його вдова взялася за підготовку похорон в старих традиціях, а царська титулатура нового фараона Аменхотепа IV, як ніколи, була втішною для бога Амона. Однак уже перший рік правління Аменхотепа IV позначився якимись неприємними подіями, про які молодий фараон неохоче згадував пізніше, на шостому році свого царювання.

Мабуть, так виглядав Аменхотеп III (скульптура сфінкса на березі Неви)

На початку другого року правління він включає у свою титулатуру слова: «Єдиний для Ра», тобто «той, що має виняткове значення для Сонця», а двір фараона у Фівах дістає незвичну назву – «Замок радості на небокраї». І це дуже дивно. Річ у тім, що в «Замках радості» звичайно святкують «хеб-сед», що, за єгипетською традицією, відзначають в рік тридцятиріччя правління фараона, коли, як вважали, виникає необхідність підтримати фараона фізично. (Згадаймо, що первісні общини вбивали вождя по досягненні ним певного віку. Пізніше, з розвитком цивілізації, замість вождя вбивали раба, а потім цей ритуал став символічним.) Можна припустити, що назва «Замок радості на небокраї» з’явилася внаслідок успішного подолання якихось катаклізмів, що відбувалися на Сонці… Але на четвертому році правління фараону знову довелося «почути щось дуже погане»… ІАменхотеп IV починає ще більше пропагувати культ «сонячного диска» – Атона. Виявляється, що Атон – батько фараона, і його ім’я, разом з іменем фараона, записано в картушах («кільцях»). Перед словом «Атон» ставиться знак життя «анх», що означає «так живе». З’являється й офіційне зображення Атона: коло (диск) зі змією («уреєм») внизу і безліччю променів, що закінчуються кистями рук. Нічого схожого на зображення старих богів! Виникає нове богослужіння: не в храмах, як колись, перед статуями богів, а під відкритим небом, з безпосереднім звертанням до Сонця. А наприкінці п’ятого року правління Аменхотеп IV святкує свій «хеб-сед» задовго до встановленого традицією терміну.