Важливу роль у житті вінчанців відігравали обряди і традиції. Так, небіжчика клали на бік, під кутом 30°, у напрямку північ – південь, обличчям назустріч сонцю. У могилу поміщали керамічний посуд, кістки жертовних тварин, намиста з морських мушель, знаряддя праці, серед яких обов’язково була сокира.
За дотриманням обрядів і традицій стежили жерці. Володіли вони і писемністю. Але можна припустити, що вміння писати не було привілеєм самих лише жерців. Адже вміння писати передбачає й уміння читати, а письмові знаки ми знаходимо на всіляких предметах побуту, з якими повсякденно мали справу звичайні люди.
Вінчанське письмо представлено поодинокими знаками геометричного типу. Налічують 210 таких знаків. Оскільки знаки не утворювали більш-менш зв’язних великих текстів, то багато фахівців поставилися до них обережно, гадаючи, що це лиш звичайні клейма майстрів, які виготовили той чи інший предмет. Та коли були знайдені тертерійські таблички, всі відразу згадали і про вінчанські знаки і разом заговорили про найдавнішу на нашій планеті вінчанську писемність. Щоправда, у цьому хорі були чутні й голоси скептиків: адже крім того, що тертерійські й вінчанські знаки були ідентичні, вони, як уже про це йшлося, були дуже подібні до протошумерських письмових знаків. Як пояснити цей феномен? Скептики заявили, що тертерійські таблички завезли до Тертерії з Дворіччя шумерські купці, де ці таблички скопіювали тубільці. Таким чином, зміст табличок вінчанцям не був зрозумілий, але вони, проте, використовували їх у релігійних обрядах. Украй «цікаве» судження, та коли б не одна обставина… Як можна привезти щось із Шумерії, якщо тоді, коли вінчанці старанно креслили письмові знаки на глиняних табличках, Шумерії ще не існувало, а писемність виникла лише наприкінці IV тисячоліття до нашої ери.
Хто ж були вінчанці? Якою мовою вони говорили? Є лише одна можливість довідатися про це – змусити заговорити самих вінчанців, тобто прочитати тертерійські таблички.
Ведучи розкопки на Криті, Артур Еванс знайшов три види письма – і вони відповідали трьом етапам розвитку давньокритської писемності. Перший – ієрогліфічні знаки на печатках, вік яких становив 40–45 століть. Другий – розвинене на їхній основі письмо А, воно датується 1750–1450 роками до нашої ери. Третій – письмо Б, пам’ятки якого виявлені не тільки на Криті, але й на території материкової Греції, у Мікенах та Пілосі. У 1908 році, ведучи розкопки поблизу критського міста Фест, суперника Кносса, італійські археологи знайшли круглу глиняну пластинку, вкриту незвичайними знаками. Досі ще ніде і нікому не таланило знайти писемну пам’ятку такої форми і виконану такими знаками. Диск із Феста є унікальною пам’яткою, і поки що він є задачею, яку досі ніхто з дослідників не розв’язав. Поряд з таємничим диском (він був знайдений в одній з бічних будівель палацу мінойської епохи) лежала розбита табличка з написом, що був зроблений критським письмом А. Тож диск був датований археологами тим часом, що й табличка, – приблизно 1700 роком до нашої ери.