Передостанній дев’ятнадцятий пункт опису – витяг із протоколу № 58 особливої наради при Народному комісаріаті внутрішніх справ СРСР від 25 вересня 1943 р., яка постановила змінити присуд колегії ОДПУ від 3 березня 1934 р. і знизити Губенку Павлу Михайловичу (Вишні Остапу) термін покарання до фактичного відбутого і з-під варти звільнити. З цією постановою Остапа Вишню було ознайомлено 7 жовтня 1943 р. Завершується справа повідомленням про відбуття ув’язненого із табору-колонії, складеним 9 жовтня 1943 р. у Бутирській тюрмі, з якої хворого письменника, етапованого до Москви із далекого Ухтпечлагу, звільнили 8 жовтня. Чи опинився Остап Вишня на волі того дня? Звичайно ж, ні. Якби це було справжнє звільнення, то його, хворого, не поклали б до московської клініки професора Певзнера під вигаданим прізвищем якогось П. М. Крохаля. У листі від 19 жовтня 1943 р. до дружини В. О. Губенко-Маслюченко: «Звільнюсь я раніше терміну, але коли втраплю до Вас, точно сказати не можу. Річ у тому, що останнім часом у мене загострилася моя виразка і міцно вона мене турбує».
«Легалізувався» Остап Вишня лише після виходу з лікарні, коли йому 7 грудня 1943 р. видали паспорт – саме цього дня закінчилася його трагічна «десятирічка».
* * *
15—16 березня 1927 р. Остап Вишня написав «Мою автобіографію», яка вийшла тоді ж окремим виданням. У ній він згадував (у гумористичному, звичайно, тоні) і про свою участь у революції, і про роботу в Центральній Раді, і про переїзд до тодішньої тимчасової столиці України Кам’янця на Поділлі, де розпочав свою літературну діяльність («почав з фейлетону»), і про те, як його «переїхали» із Києва до Харкова (тобто заарештували органи ЧК) у жовтні 1920 р. та ін.
У камері № 15 харківської в’язниці, де автор згадуваної автобіографії опинився наприкінці 1933 р., він значно розширив і конкретизував сказане раніше. Слідчим було поставлено й кілька інших запитань, на які звинувачений змушений був відповідати.
Читаючи текст «камерної» автобіографії, написаної в перші дні арешту, можна припускати, що на її автора ще не чинилося фізичного й психологічного тиску – адже він ніби переповідає вже сказане раніше. Інші, пізніші свідчення у справі – це майже суцільна самообмова як наслідок жорстокого й нелюдського тиску слідчого Бордона.