245. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського
4 січня 1858. Нижній Новгород
4 генваря
1858.
Вибач мені, моє серце, мій голубе сизий, що я так давно до тебе не пишу, нічого було писать. А тепер набралося так багато того писа[ння], що ніколи писать. Добрий оцей чоловік завтра їде в столицю, зайде до тебе, і ти з ним, як матимеш час, добре набалакаєшся.
Приїжджав до мене колядувать старий М. С. Щепкін, то я після його колядки ще й досі хожу, неначе після похмілля. Нехай йому Господь шле добре здоров’я.
Поздравляю тебе з Новим годом. Дай Кулішеві копу серебром і поцілуй за мене графиню Настасию Ивановну, і білш нічого. Ніколи. Не забувай мене, голубе мій сизий. Чи не знаєш ти, де живе отой Жемчужников? Як знаєш, то напиши мені. Метлинського я получив, спасибі тобі. Прощай, моє серце.
Т. Шевченко.
На звороті:
Высокоблагородному
Михайлу Матвеевичу
Лазаревскому.
В С. Петербурге. В Большой Морской,
в доме графа Уварова.
246. Т. Г. Шевченка до М. О. Максимовича
4 січня 1858. Нижній Новгород
Мій голубе сизий!
Я ще й досі не охолонув од мого дорогого гостя, і досі ще стоїть він у мене в очах і не дає мені покою ні вдень, ні вночі. Присів оце, щоб написать тобі письмо любенько та подякувать тобі за твої дорогії подарунки. Так що ж, така нісенітниця в голові ходить, неначе, крий Боже, з похмілля. Завдав він мені свято. Так учистив, що аж пальці знать.
Вибач мені, мій голубе сизий, ради великого Бога, що я тобі так оце нашвидку пишу, єй-богу, нічого в голову не лізе, кроме нашого великого чудотворця Михайла Семеновича. Дасть Бог, трохи одпочину, то напишу тойді тобі тихесенько, гарнесенько, та, може ще, як Бог поможе, і віршами. А тепер цілую тебе, моє серце, за твої подарунки, поздоровляю з Новим годом і молю Господа милосердого послать тобі долголетие и здоров’я, на славу нашої преславної України. Поцілуй за мене свою хорошую, добрую пані, а мою щирую землячку. І, други мои искренние, не забувайте кобзаря, убогого і щиро вас любящого