Перша банальність полягає в тому, що весь наш чуттєвий досвід обумовлений всього двома формальними структурами сприйняття – часом і простором. Часу на досвід вічно не вистачає, тоді як усвідомлення вічності приводить до щонайповнішого недіяння. Важко підібрати гідний російський (український?) еквівалент англійському поняттю ‘timing’, яким я давно звикла користуватися у своїх польових дослідженнях. Воно позначає одночасно такі точні смислові відтінки часової визначеності: «термін» (відпущений на ту або іншу дію), «розміреність» (заздалегідь вирішена наперед послідовність діяльності), «синхронність» (співвідношення своїх дій з подіями, що відбуваються, або планами інших людей), «приуроченість» (вдале підведення приватної дії під грандіозне загальне звершення), «рокова неминучість» (випадкова катастрофа, містична зустріч і тому подібне), «кінець» (пам' ятання про смерть як завершення всіх дій). Таймінг – це «часування», тимчасовість як така, усвідомлення часу, суб'єктивність перебігу часу. Бути в потрібний час у потрібному місці – і все буде так, як повинно бути. Це інтуїція у дії, військовий «кубічний сантиметр шансу», уміння жити «тут і зараз». Як завжди, культурних аналогів багато.
У філософських системах час як чиста форма чуттєвого досвіду найкраще була опрацьована в «Критиці чистого розуму» Канта, а як діюча форма з вмістом сприйняття – у «Феноменології свідомості часу» Гуссерля. Проте, духовні практики мало цікавляться структурою часу у втіленому всесвіті. Вони націлені на усвідомлення вічності в сукупності всіх часів у єдиній свідомості не просто абстрактних процесів, а знання про звершення всіх подій і доль створених істот. Подібне цілепокладання спочатку змінює взаємини з самим часом: недивно, що житія святих повні рокових подій впродовж всього життя, а не лише після досягнення самореалізації. Їх відношення до послідовності в часі змінюється перебуванням в об'ємності часів, і хоча спочатку «обсяг» далеко не всеосяжний, це вже принципово інша стратегія проживання. Свідоме управління часом розглядатиметься в главі «Налаштування (Настройка) ритму» після введення факту присутності Суб'єкта в ситуації. Поки що ми обмежимося чисто об'єктивними характеристиками часово-просторового світу: ситуативність, динамічність, періодичність