* * *
У Ірпені на новій набережній сьогодні відпочивала вперше. Дорога після роботи вела мене, вела і завела в чудовий куточок нашого Приірпіння. На перший погляд – це маленький шматочок Бучанського парку, створений кимось для людей. Ідеально рівна нова дорога, ідеально рівна бруківка, зелений газон і круглі клумби з петуніями. Дитячий майданчик, місточки, безкоштовні мангали для шашлика, прокат велосипедів, байдарок, веломобілей і палатка, де можна купити чай. І навіть покурити кальян на зручних пуфах. І все це навколо річки. Ніби випрошений у самої природи куточок цивілізованого раю. А річка, наче завмерла під вуаллю латаття і жовтих глечиків. Окутана густим зеленим берегом із очерету і подорожника. Річка Ірпінь купає в собі бездоганні небеса. надвечір'я малює прекрасний захід сонця. Люди щасливі, люди відпочивають, і я разом із ними. Діма і Таня вийшли разом із маленьким Артемком на прогулянку перед сном. Насолоджуються вечором біля самої води Максим і Аня. Декілька кльових фоточок в Інстаграм ловлять Аня і Катя. А я ловлю їх усіх, ловлю щасливі миті, складаю собі в душу і щедро ділюся з Вами. Літо, хоча і прохолодне, але чудове, яскраве, неповторне. Як і кожний прожитий День. Стаття не замовна. Дякую Володимиру Карплюку.
* * *
Коли весна переходить навшпиньках тихо в квітуче і тепле літо, хочеться жити реальним життям. Вимити вікна, підлогу, прийняти душ, наліпити вареників із ягодами, сказати собі: «Дякую!». Це слово, яке ми так легко і часто говоримо комусь, але, зазвичай, забуваємо сказати собі… Із цього починається пробачення себе. Із цього слова починається сприйняття і відчуття себе. Починається звільнення від того, що тягне вниз. Потихеньку з'являється внутрішній спокій… Потім починають тихо посміхатися серце, очі, і пробуджується любов до свого втомленого тіла і душі. А тіло хоче плавати, а тіло хоче помірних фізичних навантажень і прогулянок на природі… А душа хоче легкості! Легкості, радості і спокою. Душа втомилася згадувати, аналізувати, давати оцінки. Щасливе життя – це мікс із моїх і чужих помилок, це мікс із злетів і падінь, із правильно, і не дуже, виставленої дистанції, із вчасно відкритого і вчасно закритого серця на любов до когось. Життя не буває ідеальним. Ідеальними бувають зустрічі, миті, поцілунки, обійми, мрії. Маленькі, і не зовсім, звершення. Твоє невелике досягнення здається ніколи недосяжним для когось. Ти можеш встати, одна із тисяч, у тій ситуації і ще, при цьому, зумієш подивитися правді в очі. Розправити плечі і знову повірити. Ти можеш зробити перший крок до примирення, навіть якщо тобі не підуть назустріч.