Постеливши на прихопленому першими приморозками моріжку теплу оленячу шкуру, Ікластий Вепр сидів на березі річки. Знічев’я вистругував з дерева статуетку й розмірковував про жінок.
– Цікаво, як вони там, без нас? Чи змогли зібрати врожай? Дари землі єдина можливість жінок дожити сяк-так до весни, адже більше нікому вийти на полювання й зробити запаси м’яса на зиму. А, що коли ні? Покинуті чоловіками напризволяще, не впорались самотужки з врожаєм, не встигли заготовити дров і тепер з жахом чекають настання зими. Взимку, позбавлене засобів існування жіноцтво приречене на смерть. Всі до одної вимруть від холоду й голоду й тіла їхні стануть поживою звірів.
Ікластий Вепр, аж здригнувся уявивши, як вовки шматують задубілий від морозу труп його неньки. Сумніви гризли йому душу.
– Чи правильно він вчинив?
Зараз, коли минула ейфорія від неждано здобутої свободи й відчуття абсолютної влади стало не таким гострим, власні дії почали здаватися Ікластому Вепру протиприродними.
Розділити рід, все одно що розітнути навпіл людину. Хіба зможуть дві половинки існувати окремо? Або, якщо стулити до купи частини двох різних людей, то чи зростуться? Тоді що спонукало його до безглуздого вчинку? Заради чого пішов він на злам одвічних законів? Невже лише заради можливості злягатися з жінкою коли заманеться?
Ікластий Вепр добре пам’ятав свою першу близькість з жінкою. В житті кожної людини існують моменти, що ніби зарубки на кам’яній скрижалі, запам’ятовуються назавжди. День, коли Ікластий Вепр вперше спізнав насолоду від злиття двох тіл, був якраз з таких випадків.
* * *
Лук напружений, руки напружені, серце напружене. Чорна Пляма старанно цілився в вепра. Підстрелити таку здобич з лука непросто. Тварину захищає товстий панцир зі шкури, сала та м’язів. Стрілою його не проткнути. Тут треба бити безпомилково – в око, а ще краще у вухо.
Не підозрюючи про небезпеку, великий чорний сікач підривав коріння розлогого дуба. Голосно плямкаючи ласував стиглими жолудями й знайденими в землі личинками і хробаками. Від вигляду його довгих, вигнутих іклів Чорній Плямі робилося лячно. Він живо собі уявляв, як гострі немов ножі ікла патрають йому живіт і кабан в пориві шаленої люті розкидає нутрощі по окрузі. Нарешті хлопцеві вдалося приборкати страх і наважитися на постріл.