Вибрані твори. Легенда про сонну балку. Ріп ван Вінкль. Легенда про «Троянду Альгамбри» - страница 5

Шрифт
Интервал


За всіх своїх інших обов'язків він був також регентом і клав у кишеню чимало блискучих срібних шилінгів, навчаючи місцеву молодь співу псалмів. Сповнений гордості і пихи, у недільні дні він займав своє місце на хорах церкви, попереду групи добірних співаків; стоячи тут, він вважав в глибині душі, що пальма першості, безперечно, належить йому, а не священику. Його громовий голос заглушав голоси всіх, хто молився, і досі в цій церкві можна почути якісь дивні рулади і завивання. Та хіба лише в церкві! Їх можна почути навіть за півмилі звідси, по той бік ставка з млином; стверджують, ніби вони є прямими нащадками тих самих рулад і тих завивань, які колись видавав Ікабод. Так, за допомогою маленьких хитрощів і вивертів, або, як то кажуть, «всіма правдами і неправдами», наш вельмишановний педагог заробляв, слід сказати, непогано; тож усім, хто не має ані найменшого уявлення про зусилля, яких потребує інтелектуальна праця, здавалося, що доля послала йому надзвичайно легке й безтурботне життя.

Сільський вчитель – зазвичай особа, яка має певну шану і вагу серед жіночої половини села; на нього дивляться, відверто сказати, як на білоручку, як на людину якоюсь мірою близьку до панів, незрівнянно більш освічену і тонку в поводженні, ніж неотесані сільські хлопці, як на людину, яка поступається вченістю хіба що священику. Відтак його прихід до будинку здатен здійняти сполох за чайним столом у фермера – доводилося ставити на стіл понадштатну страву у вигляді тістечка, ласощів або при нагоді навіть срібний парадний чайник. Саме з цієї причини нашому вченому чоловікові надзвичайно таланило також на усмішки місцевих дівчат. А яка картина відкрилася б для нашого ока, якби нам вдалося побачити його у перервах між недільними службами, коли він виблискував розумом у дівочому товаристві на церковному подвір'ї! Він зривав для дівчат грона дикого винограду, що обвивав стовбури навколишніх дерев, читав усі без винятку могильні епітафії, коли прогулювався, оточений їхньою зграйкою, уздовж берега впритул до кладовища млинового ставка, в той час як боязкі сільські телепні ніяково плелися позаду та ладні були луснути з досади і заздрили його спритності й розкутості.

Завдяки кочовому способу життя він до того ж являв собою своєрідну «ходячу газету», бо переносив з хати до хати повні короби місцевих пліток, а отже його завжди зустрічали з неприхованим задоволенням. Окрім цього, жінки поважали в ньому людину неймовірної ерудиції, оскільки він прочитав від А до Я кілька книжок і знав напам'ять «Історію чаклунства в Новій Англії» Коттона Мезера, в непогрішність якої, слід зазначити, вірив усією душею.