Цілувало лице,
О ласкаве і ніжне, могутнє і вічне,
Сонечко, сонце!
Зелена неділя
Пахне клечанням,
Зелен-рутою, м'ятою,
Сині півники горді
Повсідались під хатою.
Вільха радо із стріхи
Сережками хвалиться,
Дуб листатий
З гвіздка на стіні
До калини лицяється.
Я босоніж ступаю по лезах
Трави-лепехи на долівці,
Тихо скрикне стебло,
Бризне щасно сльозою,
Віддавши тепло.
(Ах, коли це було,
Як до серця мені прилягло)
Пахне клечанням знову.
У хаті у мами…
По долівці в дитинство іду,
Обережно ступаю
У казку ногами.
* * *
Пелюстки маку – дівочі губи,
Шепочуть скорбно: «Мій любий!»
І ловлять, як росу.
Коханого слова, його чуття схололі…
Ламають руки сплакакі тополі.
* * *
Гасають по небу громи молоді
Голосисті,
Басисті.
Шляхи прокладають дощам
І рясним,
І краплистим.
Гуляють чубаті дощі
По луках і травах,
Цілують з нальоту
Вербиць кучерявих,
Пустують дощі…
І в краплями ткані плащі
Загортають квіти і трави,