Досить часто батьки змінюють країну свого проживання, що буває пов’язано зі зміною робити або соціальними чинниками.
Внаслідок цього дитина опиняється в ситуації, яку умовно можна назвати «домашня мова проти соціальної мови». Тобто, коли вдома всі спілкуються, скажімо вірменською мовою, а в дитячому садку, на вулиці, в школі – російською. Як у такій ситуації відбувається становлення мов у дитини? У віці, починаючи від народження і приблизно до трьох років, дитина більшу частину свого часу проводить у колі сім’ї – тут зосереджені його основні інтереси, тут задовольняються його основні потреби. З однолітками на дитячому майданчику можна і без слів погратися дитячими іграшками, в магазині сховатися за маму. Соціальні контакти, які виникають у дитини у цьому віці, не потребують активного спілкування за допомогою мови. Відповідно, діти, народжені в новій для їх батьків країні, і діти, що приїхали в цю країну у віці 3—4 років, перебувають практично в рівних умовах: їхня домашня мова рідна і практично єдина.
Здавалося би, дитина у такій ситуації опанує не так багато. Одначе важливим є те, що малюк вбирає у свою свідомість образи, поняття, акценти, притаманні мові і її способу мислення. Наприклад, в українській мові існує два дієслова – «любити» і «кохати», які перекладаються російською одним словом – «любити». Але для українця вирази «я люблю» і «я кохаю», мають певні смислові відмінності. Існує гіпотеза, що саме домашня мова, якою промовляли до дитини перші слова любові і ніжності, впливає на рефлексію почуттів, на найтонші і найніжніші матерії свідомості людини. Висловлювати глибокі почуття і відчувати їх від почутих слів людина буде саме за допомогою «домашньої» мови. Інша мова буде «мовою спілкування зі світом», більш інформативнішою і розвиненою, але менш інтимною.