Успіхи не засліплюють творця незліченних життєписів. Вони не можуть ввести в оману того, хто хімічно розклав всі рум’яна, весь грим світського успіху. Непідкупне око Бальзака, яке шукає тільки енергію, бачить у сум’ятті подій лише напруження живих сил; у несамовитому гармидері біля Березини, коли розбита армія Наполеона кинулася через міст, де весь відчай, підлість і героїзм багаторазово описаних сцен втиснулися в одну коротку мить, він розгледів справжніх і великих героїв – сорок саперів, чиї імена нікому не відомі, тих, хто три дні стояв по груди в льодяній воді, нагромадженій крижинами, щоб полагодити той хиткий міст, по якому вдалося втекти половині армії, що відступала. Він знає, що в Парижі за опущеними шторами завжди розігруються трагедії не менш величні, ніж смерть Джульєтти, загибель Валленштейна й відчай Ліра. Знову й знову письменник гордо повторює слова: «Мої буржуазні романи більш драматичні, ніж ваші трагедії». Його романтика – це потаємні надри; його Вотрен у простому одязі буржуа – не менш імпозантний, ніж увінчаний бубонцями дзвонар Собору Паризької Богоматері Квазімодо, створений Віктором Гюго; застиглі, скелясті рельєфи душ, непролазні хащі жадібних пристрастей в серцях його великих кар’єристів не менш гнівні, ніж зловісна гірська печера Гана Ісландця. Бальзак шукає велич не в декоративності, не у віддаленій історичній перспективі, не в екзотиці, а в надмірності, у підвищеній напрузі надзвичайного й своєрідного людського почуття. Він знає, що воно стає значним тільки тоді, коли залишається незламним, неослабленим, і людина велика лише за умови, якщо нестримно прагне до однієї мети, не розпорошуючись, не роздрібнюючись на окремі бажання, коли її пристрасть вбирає в себе всі соки, призначені для інших почуттів, і, як хижак, супроти природи, міцніє, як та гілка, що розквітає з подвоєною силою, коли садівник відрубує суміжне братське галуззя.
Бальзак описує таких одержимих єдиним прагненням людей, які весь світ сприймають лише в одному символічному втіленні, і в хаотичному вирі бачать цілковитий сенс життя. Основна аксіома його енергетики полягає у своєрідному механічному законі пристрастей – він переконаний в тому, що кожне життя віддає однакову суму енергії, незалежно від того, на які ілюзії витрачається вся напруга волі та жаги, чи робить вона це поступово, тисячами малих спалахів, чи дбайливо зберігається для раптових потужних розрядів запалу, не звертаючи уваги на те, на що йде полум’я існування – на жевріюче горіння чи на спалах.