Я проведу червону паралель поміж кілками
До виноградних ліній той слід від літака,
До ванни абрикосових суцвіть не доберуть руками.
Тим більше до зірок примхливих естакад.
Дроти між щупалець лози? – невинні рудименти,
Стоїть у черзі дощ, десанти шле іржі.
Я кваплюся. Ростуть боргів проценти,
Ростуть захланності непрохані шаржі.
Трава горить – їй черга в крематорій,
І небо зім’яте – з яких ото картин?!
А хтось спокійно пише у конторі
За мороком мережаних гардин.
І лози стали б шлангами, пожежниками б стали,
А ти спостерігач, байдужий до пожеж.
Куди тобі до виноградної печалі,
Хіба її у сей момент збагнеш?!
І лози порозчиняні, ніщо не допоможуть,
Кричали б, може, на усі світи.
А я тоді дивитися не можу,
Коли з пожежі душу маєш ти.