– Я тут вперше, розкажіть, що у вас є? – незнайомка.
Не в стані зібрати себе до купи, я розгубився та перепитав її, що саме вона хотіла, і коли знову почув запитання, я вийшов з-за каси та почав показувати їй все, що у нас було. Вона цікавилася кожним предметом, та здається, їй потрібно було дізнатися щось інше. Щоб отримати перевагу в розмові, я різко спитав:
– Що вам тут потрібно? – я.
Вона здивувалася. Але, видихнувши, відповіла:
– Напевно… Ви. – незнайомка.
І вже тут здивувався я. Мій розгублений погляд, як здавалося у той момент мені, можна було роздивитися з інших планет та всесвітів. Я ковтнув повітря та перепитав:
– Я? – я.
– Так, ви. – незнайомка.
– Чому саме я? – я.
– Ну, ви перший у цьому місті, хто не почав мені грубити з перших секунд. Ви, певно, як і я, не з цих країв. – незнайомка.
– Так. – я.
– Ви звідки? – незнайомка
– Кроменвілль, а ви? – я.
– Борнвудс. – незнайомка
– Так ми сусіди, дивовижно. Що ви забули у цій дирі? – я.
– Напевно, те ж саме, що і ви. – незнайомка.
– Ви втекли від батьків, щоб почати нове, доросле життя і тепер не знаєте що робити? – я.
– Гарний жарт, але ні, я подорожую і це перше місце, де я вирішила затриматися. – незнайомка.
– Але чому ви обрали саме Дробайл? – я.
– Це найближче місто від мого минулого місця перебування. – незнайомка.
– Цікаво. – я.
У цей момент я зрозумів, що якщо зараз не покличу її на побачення, я втрачу її назавжди.
– А чи не хотіли б ви сьогодні провести вечір у моїй компанії? – я.
– Ага, – відповіла вона, простягаючи руку до книги на верхній полиці. – незнайомка.
– Давайте о 5-ій вечора на цьому ж місці, я як раз зачинятимусь. Тут поруч є заклад з цікавою назвою, там і проведемо час. – я.
– Чудово, – відповіла вона та простягнула мені книгу заклять старих відьом.
Я підходжу до каси, пробиваю чек та озвучую суму. Вона повернулася, простягла мені купюри та вимовила ті слова, які змусили моє серце завмерти: "Решта не треба, вечеря за ваш рахунок". Вона забрала книгу та швидко пішла, залишаючи після себе ніжний аромат квітів.
Я залишився сидіти на стільці, вдихаючи цей запах і занурюючись у роздуми про те, що це все може означати. Моє сердце швидко калатало, і я відчував, що ця незвичайна подія – знак долі. Як сором'язливий хлопець, я не міг відігнати від себе думки про ту прекрасну дівчину, яка так безтурботно проникла у моє серце. Аж раптом мої роздуми перервав старий Джо зі словами про те, що потрібно сходити за газетами. Я ще не встиг вийти за поріг, коли побачив стареньку жіночку, Джо розповідав, що вона часто буває тут, але чомусь сьогодні вона навіть не спромоглася увійти та, як завжди, подивитися на предмети у нашій крамниці. Коли я підійшов до неї, щоб запитати, вона повернулася і різко схопила мою руку. Я відчув як моє серце завмерло від її слів: "Їдь звідси. Тобі тут не місце. Ти ще молодий, у тебе все життя попереду. Їдь". Я не міг зрозуміти чому вона так дивно поводиться зі мною, але вона вже почала віддалятися, лишивши мене можливості поставити питання. Я залишився стояти на місці, намагаючись розшифрувати її слова. Що вона хотіла мені цим сказати? Що тут відбувається? Я вирішив швидко перебігти дорогу, щоб забрати газету старого Джо, але ледь не поплатився за свій поспіх. Мене майже сбила машина.