Півдня котився небом жовтий м’ячик. Хвильку висів на вершечку неба. Саме тоді Лідуся поверталася зі школи додому. Біля хвіртки, нібито випадково, вештався Пудик. З торбинки дівчинка виймала скоринку хліба і крихти зі шкільного бутерброду. Вона так само годувала свого півника з долоні. Але ніжно гладити його по крилах і шиї вже не могла. Чи ти ба! Пудик виріс. Він соромився пестощів перед своїми сестричками.
…Леле, скільки ж то років минуло? А ніби то розказане сталося вчора, чи позавчора. Досі пам’ятаю свого Пудика. Великого, в червонясто-золотавому оперенні. Красеня з красенів. Я вельми пишалася своїм вихованцем. Пудик – моя перша і незабутня любов до свійських тварин.
Пригоди дитинки рябенької Курочки
Жили-були Дід і Баба. І була у них рябенька Курочка. Одного чудового дня Курочка знесла яєчко. Не золотеньке, а простеньке. З гнізда Курочка не зійшла, а сиділа, сиділа на ньому – і заснула.
Яєчко під Курочкою нагрілося. З нього вилупилося жовтеньке Курчатко.
Вибралося Курчатко з-під матусі, зіскочило з гнізда – і гайда у двір.
У дворі вештався Песик.
Песик побачив Курчатко і чемно привітав його з днем народження:
– Гав! Гав!
Але Курчатко не розуміло собачої мови. Воно злякалось – і дременуло на город.
Поміж високим огудинням гарбузів, огірків, кавунів та диньок гуляла Киця. Побачила Киця Курчатко і неймовірно зраділа. Лагідно привітала його:
– Няв! Няв!
Курчатко подумало, що то страшний хвостатий звір. Воно побігло світ за очі. Добігло, захекане, аж до річки Кодими. Опустило дзьобика у воду.
Раптом із води вигулькнула Жабка.
– Ква! Ква!
Курчатко відкинуло ніжки від страху. Все ж підскочило – і драла в бік левади. Несподівано побачило дядечка Їжака.
– Хру! Хру! – привітав Курчатко із днем його народження мудрий дядечко Їжак.
Курчатко – шусть у густу траву.
Тихенько сиділо там і тремтіло.
Рябенька Курочка нарешті проснулася. Розправила крила, звелась на лапи. Зирк під свій пушок, що на животику, – а там пуста шкаралупка. Ой, лишенько! Курочка у розпачі довго і голосно кудахкала. Потім зіскочила з гнізда, метнулась у двір. І до Песика:
– Песику, Песику, ти бачив мою дитинку?
– Так, рябенька Курочко, бачив твою дитинку. Я чемно привітав її з днем народження. Та воно, нерозумне, дременуло на город. Гав! Гав!
Кинулась Курочка на город. За нею біжить Песик.