Хотілося зірватися, кинути все і додому – додому – додому, але справу, яка привела його сюди, не можна було ні відкласти, ні доручити комусь іншому.
Зробивши останній ковток, Ніколас відставив чашку на підвіконня і знову повернувся до виду в вікні. А подивитися було на що: якщо над головою розгорнулося оксамитове синяво-чорне небо, то внизу, виділяючи велич і старовину, сяяло Вестмінстерськє абатство – спадщина короля Саберта. Як і обіцяли в одній з брошур найкомфортабельнішого готелю "Hilton" : "В нашому номері на двадцять третьому поверсі ви зможете насолодитися пишністю Лондона з висоти пташиного польоту". Висоти Ніколас ніколи не боявся, навпаки, вона його притягувала. Тому він без зайвих роздумів вирішив зупинитися саме тут.
Ніколас відніс на стіл порожню чашку, бездумно пробігся поглядом по запропонованому меню, навіщось клацнув кілька разів вимикачем і знову повернувся до вікна. Він із зітханням подивився на циферблат золотого Rolex : маленька стрілка впевнено наближалася до чотирьох годин, а сну не було ні в одному оці. З ним таке часто траплялося, якщо доводилося ночувати у новому місці.
Накинувши шкіряну куртку, Ніколас закрив двері, вивченого вздовж і поперек номера. На безшумному, виблискуючому полірованим деревом і дзеркалами ліфті, спустився в хол, де ввічливо привітався з охоронцем, осанка якого чимось нагадала королівських гвардійців. Дворецький, ніби всю ніч тільки і чекав його появи, послужливо відчинив скляні двері.
Вулиця зустріла його різнокольоровими вогнями реклам. Правда, через пронизливий осінній вітер, який ганяв по тротуарах опале жовте листя, бажаючих прогулятися було явно не багато. Застебнувши блискавку на куртці до самого підборіддя, Ніколас поспішив до припаркованих вздовж узбіччя таксі і прослизнув на заднє сидіння першого – липшого автомобіля.
– Доброї ночі, сер. – По – англійськи церемонно привітався водій. – Куди їдемо?
– Доброї, – кивнув Ніколас. – Я давно не був в Лондоні. Хотілося б просто покататися по нічному місту.
– Як скажете, – рикнув мотор, і машина плавно рушила з місця.
Відкинувшись на спинку сидіння, Ніколас намацав у кишені свій заповітний талісман, з яким не розлучався, куди б не занесло його життя – невеликий, розміром з долоню – ловець снів. Так непомітно сон, що вислизав від Ніколаса добру половину ночі, наздогнав його на задньому сидінні лондонського таксі.