– Я тут, нагорі! – володар.
Зачинивши двері, я поспішаю до сходів, але ненароком бьюся об стару полицю та ледь не сбиваю статуетку з відполірованого столика. У миті побоююся, що розібью крехкий антиквар, але встигаю швидко схопитися за нього. Піднімаюсь крутими сходами та потрапляю в кімнату з яскраво сяючим вікном. Але там, сидячи в інвалідному візку, чоловік похилого віку без правої ноги привертає мою увагу. Розкуйовджена борода та втомлені, але пронизливі очі, приховують життєвий досвід, а заросше густе, проте доглянуте волосся, видає його неповторний характер. Одягнутий у клітчату сорочку, пошарпані джинсові шорти та фіолетову в'язану шкарпетку, він говорить зі мною хрипким, але твердим у звучанні голосом, наче старий знайомий.
– І от це ти приїхав до мене працювати? – запитав Джо.
– Так. Я приїхав сьогодні і поки вчора збирав речі, батьки дивилися і знайшли в оголошеннях місце для роботи, воно було вказане у газеті. Це все відбувалося так швидко, я спонтанно вирішив, що треба починати нове життя і вийшло якось так. – я.
– Цьому оголошенню вже більше місяця, чому ти вирішив зателефонувати – Джо.
– Батьки сказали, зателефонуй сюди, спробуй. Мені потрібна робота, я зараз у пошуках житла в місті, але, мені ж треба за нього чимось платити. – я.
– Зрозуміло, але ти мені вже не підходиш. – Джо.
– Чому? Ви ж навіть мене не знаєте. – я.
– В тебе не впевнений голос, мені це не подобається. – Джо.
– Але ви ж самі вчора сказали, приходь, навчу тебе всьому. Тож, я не піду та буду тут працювати. Якщо ви вважаєте, що я подолав такий довгий шлях, щоб почути відмову, то ви помиляєтесь. – я.
– Непогано, це я й хотів від тебе почути. Може з тебе щось і вийде. Розкажи про себе ще щось. – Джо.
– Я лише нещодавно закінчив школу, спробував себе у різних видах спорту, цілеспрямований, готовий допомогти завжди й у всьому, тільки попросіть… -Даніель.
– Ясно, ясно, я зрозумів, черговий надокучливий хлопець, молодець. – Джо.
Він дістав кипу паперів зі столу та кинув переді мною.
– Підпиши ці документи і ще, скажи, як тебе хоч звати? – Джо.
– Даніель. – я.
– Чудово, Даніель, підпиши ці папери, ось тут знизу і ласкаво прошу до антикварної крамниці “Венеція". – Джо.
– Дуже дякую, Джо. – я.
– Не варто, малий, ще буде час змінити свою думку. – Джо.
– Чому? Щось не так? Батьки явно не порадять мені поганого. – я.