Ми дорогою кольору ночі,
Та з очами, що кольору сліз,
Хочеш ти, або зовсім не хочеш,
Та йдемо в зачарований ліс.
Цю дорогу собі прокладаєш,
Крізь повіки в саме забуття,
І хоч зранку цього не згадаєш,
Та вночі спалахне почуття.
Навкруги дивовижні дерева,
І зірки мерехтять на гілках,
І кохана моя королева
Моє серце тримає в руках.
І це серце як крига холодне,
Та і це незабаром мине,
Це не диво якесь надприродне,
Це у серці любов спалахне.
Спалахне і вогнем запалає,
Розтопивши безжалісний лід,
І це полум’я нас зігріває,
І ширяє душа у політ.
До високого сонця ширяє,
І затьмаривши світлом своїм,
Небосхил і весь світ підкоряє,
Щоб знов впасти в долоні твої.
І дорогу тобі освітити,
І спустошити озеро сліз,
До світанку тебе проводити,
Крізь увесь зачарований ліс.
І коли ти прокинешся зранку,
Ти нічого не зможеш згадать,
У вогні розчинившись світанку,
Моє серце ще буде палать
І на тебе до ночі чекать…
23.06.2011