Я нову розгортаю сторінку,
Свічку я запалю від іскри,
А нову, щоб писати пір’їнку,
Я із власних висмикую крил.
Від душі відриваю частину,
Щоб її обернуть на вірші;
Я висмикую з болем пір’їну,
Щоб дістатись твоєї душі,
Щоб, мою відкриваючи книгу,
Твоє серце зігрілось теплом,
Що розтопить буденності кригу,
Як натхнення цілунок в чоло.
Тож із кожної доброї книжки,
Набирай собі диво-пір’їн,
Від усіх ти візьми хоч по трішки,
Назбираєш на крила свої
І злетиш, я у це свято вірю;
Та обачним ти будь, все роби,
Аби тяжко назбиране пір’я,
З необачності не розгубить.
І колись, ти як я сядеш, сину,
Розгорнеш папірець на столі,
І до крил додаси ти пір’їну,
Що в прийдешніх ростуть поколінь.
06.12.2010