Мій літачок все летів над озером, ми дивилися на нього і думали кожен про своє, але, по суті, про одне й те ж: про те, що зараз хтось, напевно, дивиться на нас з ілюмінатора і мріє спуститися сюди і пожити хоча б тиждень на бобровому острові, – але літак не зупиняється і пролітає геть.
– Чому ж, – спитав я, звертаючись до молодшого з художників і вдивляючись у його полотно, – у вас на картині наш острів не в озері, а в морі?
Він знову затягнувся і сказав сумно:
– Коли летиш на південь, всі озера зливаються в океан…
За своєю звичкою обов'язково заперечити, особливо тим, з ким згоден, я хотів заперечити, що на морському острові пристойний – а наш був явно пристойний – бобер не прожив би й тижня, – але згадав про важливіше і поділився з ними:
– Я в дитинстві більше за все любив їздити на південь…
– От бачите, – підтвердив старший, – ми всі з півдня: і цей гусак, і ми з вами, і літак, що летить додому, і світло кольору дозрілого помаранча.
Бобер закінчив ранковий туалет, примружився, кинув на нас оцінючий погляд і, не знайшовши нічого вартого уваги, плюхнувся в воду по невідкладних справах. Ошелешена качка злетіла куди очі дивляться, обурено крякаючи на бобра і – розчаровано – на пляшкового селезня, що не спромігся захистити її.
– Втім, – продовжив я, дивлячись на картину старшого з художників, – можливо, їхню нелюбов до правди можна пояснити об'єктивними причинами? Ось, наприклад, – але тільки наприклад, – ця ваша картина. Їй теж, здається, бракує останнього штриха: тут повідомляють якусь таємницю, але ви не знаєте, яку саме, і хочете, щоб цю загадку розгадали глядачі. Я спробую знайти її – для вас, щоб ви зробили останній штрих. От тільки якби ви сказали, що розгадку таки знайти можна і що вона – єдина, шукати було б легше.
Художники перезирнулися.
– Ви говорите як автор, – підбадьорив мене старший.
– Ні-ні! – заперечив я. – Я говорю як глядач – як ваш глядач! Хіба ви пишете цю картину не для мене?
Молодший знову затягнувся безкінечною цигаркою. Старший з художників відповів задумливо:
– Я пишу картини для себе…
Молодший додав:
– Це необхідна умова того, щоб написати картину, яка по-справжньому зацікавить не тільки автора і буде правдивою. Втім, недостатня…
Старший продовжив:
– Ви хочете, щоб я сказав, чи є розгадка? Але ж картина на те й картина, щоб мовчати. У цьому її призначення.