Я відкусив сиру, сьорбнув і кивнув:
«Ви ж самі бачите, до чого призвела зрежисована вами витівка, яку ви й ваші друзі за сумним непорозумінням іменували повідомленням правди».
Він винувато кивнув і відставив чашку:
«Бачу. І все – через мене…»
«І через мене», – уточнив я.
«Та ні, ви ж просто погодилися здійснити мій задум… Втім… Крім вас не погодився більше ніхто. Тепер можна зізнатися: я багатьох намагався умовити…»
Він прикрив повіки й гірко зауважив:
«Хронічний нав'язливий синдром насильницького інформування… Лікується, хоча і не виліковується, тяжкими й постійними докорами сумління».
«І довічною ізоляцією від потенційних слухачів, – не міг не зауважити я. – От тільки ізолюватися якраз і не виходить. Мені через вас на роду написано говорити цю вашу, хай їй грець, правду новим і новим поколінням учасників процесії, що віддають перевагу потупленню очей замість того, щоб розкрити їх, як вам би того хотілося. Втім, тепер і мені теж…»
Він кивнув, важко встав, підійшов до вікна, довго дивився на золоту монету в небі і, нарешті, промовив: «Тепер я розумію, що правда – це не обвалені на тебе факти, а казка, розказана собі самому».
Найцікавіше мало розпочатися з хвилини на хвилину. Ми всі стояли вздовж дороги в очікуванні процесії. Сонце теж чекало початку, підморгуючи всім бажаючим, хоча маленька хмаринка примудрилася відкусити від нього такий же маленький шматочок. Чи то тисячі, чи то мільйони осіб, здавалося мені, перетворилися на одну загальну веселу посмішку, вона зависла й розгойдується над бруківкою, майстернею шевця, новенькими черевичками та черевиками, булочною, в якій продавали мій улюблений коровай, лавкою з польовими квітами, корчмою, на вивісці якої було щось надряпано дивовижними літерами, над нашим двором, над усім нашим королівством – таким казковим і дивовижним.
Тим часом по репродуктору почали передавати урочисте повідомлення – вірна ознака того, що ось-ось з'явиться процесія:
«Слухайте королівський указ – пам'ятку святкуючого. Щорічні масові народні гуляння проходять під гаслом: «Радій від пуза». Кожен свідомий представник народу має право відправляти свою найбільш природну для кожного свідомого представника народу потребу – радіти. Радість слід відправляти в спеціально відведених для цього місцях громадського тріумфування. Радіючий має безтурботно радіти від самісінького пуза, супроводжуючи тріумфування заздоровницями та урочистими вигуками. При спробі припинити процес радіння під час загального тріумфу – пузоносець буде негайно наражений на позбавлення вищезгаданого пуза навіть у разі відсутності останнього у нього або у неї. При цьому всі інші представники народу мають рішуче не зрозуміти пузоносця й відмежуватися від нього або від неї. В разі небажання не зрозуміти й відмежуватися така поведінка буде прирівняна до нерадіння від пуза».