Читать Останній листок. Дари волхвів. Оповідання - О. Генри

У невеликому кварталі на захід від Вашингтон-скверу вулиці переплуталися і помережилися на короткі смужки, що називаються проїздами. Ці проїзди утворюють дивні кути і вихиляси. Одна вулиця там навіть перетинає саме себе рази два. Якомусь художнику вдалося відкрити вельми цінну властивість цієї вулиці. Припустимо, збирач з магазину, який чвалає нею з рахунком за фарби, папір і полотно, зустріне там самого себе, що йде геть, не отримавши жодного цента за рахунком!

Так от, люди мистецтва натрапили на неповторний квартал Гринич-Віллідж у пошуках вікон, що виходять на північ, покрівель ХVIII століття, голандських мансард і дешевої квартирної плати. Потім вони перевезли туди з шостої авеню кілька олов'яних кухлів і одну-дві жаровні і заснували «колонію».

Студія Сью і Джонсі містилася нагорі триповерхового цегляного будинку. Джонсі – зменшувальне від Джоанна. Одна з них приїхала зі штату Мейн, інша з Каліфорнії. Вони познайомилися за табльдотом в одному ресторанчику на Восьмійй вулиці і знайшли, що їх погляди на мистецтво, цикорієвий салат і модні рукави цілком збігаються. У результаті і виникла спільна студія.

Це було у травні. А у листопаді непроханий чужинець, якого доктора називають Пневмонією, почав вештатися колонією, торкаючись то одного, то іншого своїми крижаними пальцями. Вест-Ендом цей душогуб крокував сміливо, вражаючи десятки жертв, але тут, в лабіринті вузьких, порослих мохом провулків, він спроквола плентав нога за ногу.

Пана Пневмонію ніяк не можна було назвати галантним старим джентльменом. Мініатюрна дівчина, тендітно-вразлива від каліфорнійських зефірів, навряд чи могла вважатися гідним противником для старого гицеля з червоними кулаками і задишкою. Однак він звалив її з ніг, і Джонсі лежала нерухомо на фарбованому залізному ліжку, дивлячись крізь дрібні скельця голандського вікна на глуху стіну сусіднього цегляного будинку.

Одного ранку заклопотаний доктор змовницьким порухом кудлатих сивих брів викликав Сью в коридор.

– У неї один шанс… ну, скажімо, проти десяти, – сказав він, струшуючи ртуть у термометрі. – І то, якщо вона сама захоче жити. Вся наша фармакопея втрачає сенс, коли люди починають схилятися до інтересів трунаря. Ваша маленька панянка вирішила, що їй вже не одужати. Про що вона думає?