– О, друже! Так в тебе проблеми. – підсумував Каратаєв.
– То тобі цікава наша пропозиція? – вирішив уточнити Гарник.
Лесик вагався, опустив голову. Біля правої ноги лежала порожня пачка з-під цигарок. Хлопець пробив ногою по пачці, закинувши її подалі від лавочки, підвів голову і, дивлячись в очі Гарнику, заявив:
– Якщо діло зальотне, тоді я пас.
– Ніяких зальотів. – Каратаєв говорив з такою впевненістю, що йому важко було не повірити. – У Стьопи ідеальний план!..
Лесик почав вагатися, знову опустив голову, шукаючи на землі ще якийсь предмет, до якого можна було б розім’яти ноги.
– А у Сєдакова сильний удар. – нагадав Гарник.
– Ну гаразд, викладуй. – зламався Петро, згадавши, що у кредитора і справді важка рука. – Але май на увазі, я не надто вірю в ідеальні плани щодо грабунку банків.
– Це мова йде не про банк. – запевнив Каратаєв.
– Коли я служив в армії, – почав пояснювати Гарник. – у мене визріла хороша ідея, як без зайвого шуму і пилу можна почистити інкасаторів, котрі привозять до нас у військову частину зарплату для офіцерів.
Лесика наче оса вкусила. Від почутого він аж підстрибнув.
– Ти геть чисто здурів. – спалахнув Петро. – Напевно коли був салагою, тобі дембеля мізки вишибли. Напасти на інкасаторів? І з тим пістолетиком, який ти показував?… Та це ж…
– Ти спочатку вислухай. – спокійно порадив Гарник і коли товариш заспокоївся, почав пояснювати. – Річ у тому, що наші інкасатори… Втім, це занадто гучно сказано. Річ у тому, що у нашій військовій частині роль інкасаторів виконували солдати строкової служби.
– Ну і що? – Лесик знизав плечима. – Тільки не кажи, що крім тебе у вашій частині більше ніхто з солдатів не вміє стріляти.
– Та, ні. – всміхнувся Гарник. – Солдати стріляти вміють, але весь прикол в тому, що для поїздки у банк їм видають незаряджені автомати.
Петро закліпав очима, здивовано розглядаючи свого товариша.
– Так, так, зброя у них незаряджена. – запевнив Гарник. – Для того, хто не в темі, інкасатори виглядають дуже грізними – у бронежилетах та з «калашами» у руках. Однак, їх можна і лопатою налякати, адже патронів їм не видають.
– Це щось неймовірне. Не може такого бути. – хлопець сумнівався у достовірності слів товариша.
– У нашій країні, а тим паче в армії, все може бути. – всміхнувся Гарник. – Я б тобі ще з десяток таких неймовірних фактів міг би викласти, але наразі вони не стосуються нашої теми. Ти звісно можеш сумніватися, але дозволь розповісти те, про що я знаю не з розповідей, а з власного армійського досвіду.